реферат, рефераты скачать Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
реферат, рефераты скачать
реферат, рефераты скачать
МЕНЮ|
реферат, рефераты скачать
поиск
Запровадження християнства на Русі

Запровадження християнства на Русі

З дисципліни “Історія України”

На тему: “Запровадження християнства на Русі”

Київ 2000

План

контрольної роботи за темою:

“Запровадження християнства на Русі”

1. Вступ 2

2. Християнство у східних слов’ян до середини ІХ ст. 3

3. Перше (Аскольдове) хрещення Русі. 4

4. Боротьба християнства та язичництва на протязі Х ст. 6

5. Хрещення Володимира 988 р. 14

6. Висновок. 12

7. Список використаної літератури 14

Перше питання, яке було б цікаво розглянути, - коли саме починається

проникнення нової віри у Східну Європу та її розповсюдження серед місцевих

племен.

“ Обыкновенно у нас насчитывают до пяти эпох в деле просвещения России

Евангелием – до пяти крещений. Первою эпохою признается проповедь святого

апостола Андрея в странах наших; второю – проповедь славянских апостолов

Кирилла и Мефодия в Болгарии и Моравии и в особенности важнейший труд их –

перевод Священного Писания и богослужебных книг на славянский язык;

третьего – крещение первых князей киевских Аскольда и Дира; четвертою –

крещение великой княгини Ольги; пятою и окончательною – крещение великого

князя Владимира» – так пише у своїй “Истории Русской церкви» митрополит

Макарій.

Апокрифічне сказання про похід апостола Андрія та його брата Матфея

(вибраного дванадцятим апостолом після самогубства Іуди Іскаріота) в країну

мармидонян. У кінці І тис. н.е. мармидонянами візантійці називали Русь.

Звідси – легенда про відвідання “гір Київських” апостолом Андрієм;

розповідь про те, як він поставив тут хрест, що символізує майбутній

розквіт нової віри, та про пророцтво сяючого розквіту міста. Ця легенда є

типовою церковною легендою, яка не має історичного характеру. Але було б

помилкою заперечувати присутність у неї будь – якої історичної основи.

Достовірні спогади про древні християнські традиції в нашій країні, які

відносяться до перших сторіч християнської ери. В літературі можна зустріти

погляди про древнє походження історії, описаної “Андріївською легендою”.

Так С.В.Петровський припускав, що початок цієї традиції може відноситись до

ІV ст. В будь-якому разі, можна з упевненістю стверджувати, що легенда

виникла до появи слов’янської письменності та літератури.

За свідоцтвами античних авторів, першими місіонерами серед

східноєвропейських варварів були полонені – християни, які були захоплені

у так званих готських (скіфських) війнах ІІІ ст. Без сумніву, християнство

у ІІІ ст. здобуло широке розповсюдження в античних містах Причорномор’я.

Багато прихильників нової віри проживало в Херсонесі та в містах колишнього

Боспорського царства. На початку ІV ст. у північному Причорномор’ї

склались перші варварські єпископії.

Археологічні дослідження, вивчення глиняних календарів, орнаментів,

людських поховань черняхівської культури[1] свідчать про те, що нова віра

була вже досить поширена. Але християнство ще не було офіціально

затверджено. Його сповідувала тільки частина населення, яка за кількістю,

очевидно, була набагато менша язичницької.

Початок історії Русі, як державного об’єднання південної частини

східноєвропейських племен пов’язується з легендарною постаттю Кия –

засновника Києва. “Повість временних літ” розкриває деякі важливі подробиці

політичної біографії Кия, який княжив “в роде своем”. Перебуваючи у

Константинополі, він прийняв “велику честь від царя”; зробив спробу

закріпитися в Нижньому Подунав’ї і навіть збудував там “градок Киевец”, але

невдало – “не прийняли його” місцеві племена. Він був змушений відійти у

Середнє Подніпров’я і, заснувавши там нову резиденцію – Київ, помер. Але

цікаво, що візантійські джерела приводять деякі дуже важливі дані, які

стосуються перебування слов’янського правителя у Константинополі в молоді

роки, його навчання там, особистої дружби з Іраклієм, а також прийняття їм

християнства. Так автор VІІ ст. (сучасник описаних подій) Іоанн із Нікіу

пише: “Куврат (так звали Кия), князь гунів[2] та племінник Охрана, у

молодості був охрещений та виховувався у Константинополі у надрах

християнства. Він виріс при царському дворі. Він був тісно пов’язаний

дружбою з Іраклієм, після його смерті, як осяяний царською милістю, виявляв

щиру подяку до його дітей та жінки Мартіни. Силою святого животворного

хрещення, їм прийнятого, він перемагав всіх варварів та язичників”.

Безперечно, цей факт потребує детальної перевірки, але при будь-яких умовах

свідоцтво Іоана Нікіуського заслуговує на нашу увагу.

Виникнення Давньоруської держави було безпосередньо пов’язано з

перемогою феодальних відносин. Головною формою експлуатації на Русі була

продуктова рента, а не відробітки, як на Заході, у Франкській державі.

Давньоруська держава переходила до феодалізму не від рабовласництва, а від

первіснообщинного ладу. Соціальна диференціація зумовила зародження

державного утворення та формування імперії. Очолювали це утворювання царі,

проте їх влада обмежувалась всенародним віче. Археологічні матеріали ІХ – Х

ст. відображають наявність сформованого класу феодалів. Політичні стосунки

були млявими, мінливими й невиразними, а політичні проблеми часто

розв’язувалися за допомогою сили. І все ж зростав рівень політичної,

соціальної, та економічної організації Київської Русі, розвивалася її

культура. Розповсюдження християнства на східнослов’янській території на

зламі VIII – IX ст. стало найактуальнішою проблемою. Нова віра рішуче

прокладала собі дорогу, набуваючи на Русі солідну підтримку. На порядку

денному стала офіціальна християнизація Русі.

Відомий тезис про введення християнства на Русі Володимиром Святим у

кінці Х ст., освячений авторитетом православної церкви, набув значення

догмату, який не підлягав ні обговоренню, ні сумніву. Перша християнизація

Русі за часів Аскольда та патріарха Фотія виявилася завуальованою,

відсунутою на задній план історичного процесу. У зарубіжних джерелах

відсутні дані про Хрещення Русі близько 988 р. В 1888 р. у зв’язку з 900 –

річчям “Володимирова хрещення”, Ф. Фотинський провів спеціальне

дослідження, шукаючи про це хоча б найменші сліди та натяки в європейських

часописах та документах. Висновок був приголомшуючий: у жодному тексті не

знайшлося ніяких відомостей з приводу Хрещення Русі у кінці Х ст. Ще більше

подиву викликає мовчання православних джерел, у першу чергу візантійських

та болгарських. Аналогічна картина простежується і у східних джерелах, які

визначають Русь ІХ – Х ст. християнською країною. Відсутність в іноземних

джерелах відомостей про хрещення Володимиром Русі пояснюється тим, що

уперше офіційний акт введення християнства в Київській державі відбувся у

860 р., при Аскольді.

Правління Аскольда (він загинув у 882 році) є дійсно яскравою сторінкою

в історії Київської русі, коли молода держава вийшла на світову арену,

виборовши загальне визнання та затвердивши себе як невід’ємну частину

середньовічного світу. Титул кагана, прийнятий Аскольдом, дорівнювався до

імператорського (царського) та переконливо свідчив про політичні претензії

київського правителя. Головною та найбільш визначною зовнішньополітичною

акцією були походи проти Візантії та угоди, складені з нею. Найбільшим

досягненням Аскольда було дипломатичне визнання Русі як великої держави та

достойного контрагента Візантії. Серед реальних результатів походів

Аскольда на Візантію та складених з імперією угод одним з найважливіших да

далекосяжних, без сумніву, було введення на Русі християнства. Цей акт,

підготований упродовж багатьох сторіч історії проникнення нової віри у

середовище східнослов’янского суспільства, мав значний вплив на історичний

розвиток наших предків. Процес християнизиції Київської Русі (як і будь-

якої іншої держави) був складним та довготривалим. Не відразу нова релігія

була сприйнята народом та перемогла старе, відживше “поганство”.

Розповсюдження християнства у другій половині ІХ – Х ст. охопило в перше

чергу частину “князівсько – дружинної верхівки” та, можливо, “частину

заможних купців”. Б.А.Рибаков, спираючись на Фотія, Костянтина

Багрянородного та на деякі вітчизняні джерела (Ніконовський літопис,

часописи, працю В.Н.Татіщева та ін.) впевнено говорить про існування

Руської метрополії, заснованої у часи Аскольда. На думку Б.А.Рибакова дані

про хрещення русів у 860 – 870 роки при патріархах Фотії та Ігнатії зникли

з рукопису Нестора при Мстиславі Володимировичі десь у 1118 році у третій

редакції “Повісті временних літ”.

У 862 р. почалася моравська місія Кирила та Мефодія, яка позначила

собою повну перемогу християнства в Моравії, Чехії, Словакії та початок

інтенсивного розповсюдження його в Південній Польщі. У 863 – 865 роках

християнство затверджується в Болгарії. Було б дивно, якби Русь,

розташована поряд з Візантією та Чорним морем, залишалася осторонь від

цього процесу. Тісні економічні та дипломатичні зв’язки з Константинополем,

які виникли у часи Аскольда, сприяли інтенсивному розповсюджуванню нової

віри. Інша справа, що сама християнизація виявилася надто складним та

тривалим процесом та повинна була пройти скрізь різні періоди та складні

рубежі.

І хоча після вбивства Аскольда у 882 р. християнство втратило значення

державної релігії, в очах світу Русь залишалася християнською країною.

Близько 870 р. на Ладозі затвердилась норманська династія князів, першим з

яких був Рюрик (Рьоріх з Упсали). У 879 р. Рюрик помер, залишивши престол

юному синові Ігорю (Інгвару), а фактичне правління – його вихователю Олегу.

Олег, що став регентом, доки Ігор не досягне повноліття, зібрав дружину з

варягів, слов’ян та фінів, узяв із собою Ігоря й поплив до Києва. Хитрощами

виманив він за мури міста Аскольда і Діра і, звинувативши їх в узурпації

влади, вбив. У 882 р. Олег оселився в Києві, проголосивши його “матір’ю

міст руських”. Так розповідає про прихід варягів до Києва Нестор –

Літописець. Проте в результаті ретельного аналізу тексту, проведеного

різними поколіннями вчених, у цій оповіді виявлено багато внутрішніх

суперечностей та слабких місць.

На думку деяких істориків, Аскольд став жертвою не тільки зовнішньої

військової авантюри. Олег мав підтримку серед місцевих сил, опозиційних

київському князю. В епоху середньовіччя релігійні мотиви були чи не

найпоширенішими лозунгами будь яких соціальних виступів, тому протистояння

Аскольду могло прийняти форму антихристиянської, проязичницької

конфронтації. На неї міг спиратися Олег. Закономірність такого опру

відмічав В.Н.Татіщєв, який називав християнство головною причиною загибелі

Аскольда. “Убивство Аскольдово, - пише він, - довольно вероятно, что

крещение тому причиною было; может киевляне, не хотя крещения принять,

Ольга призвали, а Ольгу зависть владения присовокупилась…». Але було б

помилкою все зводити тільки до релігійного протистояння, яке слугувало

зовнішньою оболонкою, під якою ховалися глибокі соціальні конфлікти.

Мало що відомо про Олега. Лишається незрозумілим, чи належав він до

династії Рюриковичів, чи був самозванцем, якого Нестор – літописець через

кілька століть приписав до цієї династії. Але не підлягає сумніву те, що

Олег був талановитим і рішучим правителем. Завоювавши у 882 р. Київ і

підкоривши собі полян, він силою поширив своє володіння (тобто право

збирати данину) на сусідні племена, найважливішим із яких були древляни. Та

він був язичником і, спираючись на ворожі християнству елементи

давноруського суспільства, повинен був придатися до антихристиянського

терору. Про ці часи є небагато свідоцтв. Але деякі побічні матеріали

підтверджують ворожу по відношенню до християн позицію Олега. Арабський

письменник Ал – Марвазі висловлює думку, що рік смерті Олега (912 р.) є

початком затвердження християнства на Русі.

Ігор, син Рюрика, народився у 873 р. У день смерті його батька йому

було 6, а при вступі на київський престол – 9 років. Отже, регентство Олега

було виправданим. Але, узявши правління у свої руки, Олег правив

одноособово до самої своєї смерті на протязі 30 років. До того часу, коли

Ігор нарешті зміг почати свою діяльність, йому вже було 39 років. За

звичаєм правителів Києва, з початку свого князювання Ігор утверджував свою

владу над підлеглими племенами. Першими проти нього повстали древляни та

уличі. Кілька років виснажливих походів пішло у нього на те, щоб знову

примусити бунтарів сплачувати данину. Лише після відновлення влади у своїх

землях Ігор зміг узятися за широкомасштабні далекі походи – торговельні чи

теж грабіжницькі – на зразок тих, що проводив Олег. Різні джерела

характеризують Ігоря по різному, іноді як людину нікчемну, слабкого

правителя, до того ж ненаситного та жадібного, іноді деякі автори схильні

вважати його достатньо проникливим правителем, якому Київська Русь завдячує

значними успіхами (відсіч печенігам, проникнення на Кавказ, та нова угода з

греками у 944 р.). До заслуг Ігоря відносять і усвідомлення прогресивної

ролі християнства. Як мінімум беззаперечною залишається його релігійна

терпимість. Є.Є. Голубинський навіть вважає князя “внутрішнім”, або тайним,

християнином.

Дійсно, текст угоди з греками 944 р., який дійшов до нас в автентичному

вигляді, вміщує ряд свідоцтв про те, що християнство на Русі в той час не

просто існувало, а користувалося певною перевагою. Християни не тільки не

пригноблювалися з боку держави, але й приймали активну участь в політичному

житті країни. Більше того, на думку Є.Є.Голубинського, прибічники

християнства мали навіть більший вплив, ніж язичники.

Ігор був убитий осінню 945 р. впродовж феодальної війни в древлянській

землі, яку спровокувала сутичка між воєводою Свинельдом та основною

частиною київської дружини. Син та наступник вбитого князя Святослав у той

час був іще дитиною і влада у Києві перейшла до вдови – Ольги.

Це була рішуча та діяльна жінка – “мужского характера”. З її ім’ям

пов’язані деякі важливі заходи, що мали суттєвий вплив на подальший

розвиток Київської Русі. На жаль, час її правління погано висвітлений в

літописах. “Повість временних літ” приводить головним чином фантастичні

розповіді фольклорного стилю про “три помсти” про знищення Коростеня за

допомогою птахів. Такий же позаісторичний характер має і розповідь про

хрещення княгині – найважливіший для нас епізод її правління. Однак крізь

фольклорно – легендарний шар проступають свідоцтва про реальні історичні

події володарювання Ольги. Так не викликає сумніву факт придушення

древлянського повстання 945 – 946 рр., адміністративна реформа, яка була

результатом цього виступу, візит до Константинополя. Сумнівними або зовсім

фантастичними є лише подробиці, якими змальовані обставини тієї чи іншої

події. Стосовно контактів київської княгині з візантійським двором та її

особистого хрещення є свідоцтва грецьких та деяких західних джерел.

Відомостей про те, коли, де, і при яких обставинах було хрещення Ольги, в

різних джерелах настільки розпливчасті і так протирічать одна одній, що в

науці виник цілий спектр поглядів, з яких жодний не може претендувати на

достовірність. Але факт зостається фактом – Ольга була християнкою, і це

був її особистий вибір. До Ольги в Києві ( і не тільки в Києві) вже були

церкви, широко відкриті для населення. Прийняття княгинею християнство не

Страницы: 1, 2



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.