реферат, рефераты скачать Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
реферат, рефераты скачать
реферат, рефераты скачать
МЕНЮ|
реферат, рефераты скачать
поиск
Церковне християнство

Церковне християнство

з дісципліни “РЕЛІГІЄЗНАВСТВО”

на тему

“ЦЕРКОВНЕ ХРИСТИЯНСТВО”

П Л А Н

1. РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК

НАУКА............................................................ стр. 3

2.

ХРИСТИЯНСТВО................................................................

.......................стр. 4

3. ХРИСТИЯНСЬКЕ ВІРОВЧЕННЯ І

КУЛЬТ..........................................стр. 6

4. НЕХРИСТИЯНСЬКІ

ДЖЕРЕЛА..............................................................стр.

7

5. РОЗКОЛ

ХРИСТИЯНСТВА................................................................

......стр. 8

6. ПОЧАТОК ХРИСТИЯНСТВА НА

УКРАЇНІ.........................................стр. 9

7.

КАТОЛИЦИЗМ..................................................................

...........................стр. 10

8.

ПРОТЕСТАНТИЗМ...............................................................

......................стр. 14

9.

ЛІТЕРАТУРА..................................................................

..............................стр. 18

3

Релігієзнавство як наука

Становлення нової держави, а саме цей процес триває зараз в

Україні, майже завжди супроводжується кризовими явищами, які охоплюють всі

сфери людського буття і особливо соціально-економічну; вони впливають на

масову свідомість населення і, в першу чергу, на релігійно-духовне життя

народу. Проблеми сьогодення ставлять перед суспільством розв'язання питань

суспільно-політичного життя нашої країни, її національного відродження, яке

відбувається в сучасних суперечливих умовах, і тому інтерес до вітчизняної

історії, зокрема до історії релігії в Україні, зростає. Українська нація

знаходиться, як свідомо, так і підсвідомо, в пошуках тих духовних

орієнтирів, які могли б зняти соціально-психологічну напругу в суспільстві.

Відродження української культури вимагає і відродження органічно пов'язаної

з важливими історичними традиціями народного життя релігії, як духовного

феномена.

В Україні розпочався новий етап розвитку релігійних

конфесій. Однак він породив безліч проблем, пов'язаних з нормалізацією

релігійного життя, пошуками шляхів урегулювання міжцерковних відносин,

зокрема подолання гострих і болючих міжконфесійних конфліктів на основі

конституційних положень приципу свободи совісті і відповідного

законодавства про правове регулювання діяльності релігійних організацій .

Знання про релігію виникли разом із самою релігією, і вони

фіксувались лише у свідомості людей, а пізніше у вигляді символічних

знаків, споруд, обрядів, традицій, а це призводить до появи письмових

документів, якими є пергаментні та папірусні сувої, а пізніше книги. Таким

чином з'являються книги, збірники святого письма — Біблія, Коран, Талмуд,

Авеста тощо.

В священних релігійних книгах зафіксовані релігійні вірування,

а тому, щоб знати їх, потрібно вчити священне письмо даної релігії. В

процесі розвитку релігії з'являються нові віросповідання, розколи,

напрямки. Нові релігійні течії, напрямки, які з'являються, приймаючи святе

письмо своєї релігії, дають йому власне тлумачення. Щоб вірно зрозуміти

сутність віросповідання, потрібно знати не лише святе письмо даної релігії,

а й як саме тлумачать його прихильники. Саме тому вивчення релігії за

першоджерелами дає можливість правильно зрозуміти її суть.

До початку 20 ст. вивчали релігію в навчальних закладах

саме такими методами, хоча цей метод хибує недоліками, тому що студенти

вивчали лише певний релігійний напрямок, а не, власне, релігію. Потрібно

відмітити, що з давніх часів робилися спроби вивчити і зрозуміти релігію в

цілому, незалежно від напрямків. Древньогрецькі філософи Платон, який

намагався дати «чисте» розуміння релігії, Демокріт і Лукрецій Кар — вважали

релігію формою заблудження, заперечували існування богів. Історик, філософ

Євгемер висунув теорію походження релігії і (євгемеризм) як обожнення

душ померлих батьків та царів. Німецькі філософи Кант, Гегель, Шлеєрмахер,

а також французькі матеріалісти 18 ст. писали про сутність релігії. Але

цілісного підходу до цього складного соціального феномена не було.

Засновником релігієзнавства як науки, окремої галузі наукових знань,

вважається англійський дослідник і еволюціоніст Тейлор, який у науковій

праці «Первісна культура» описав походження, : сутність, та напрямок

розвитку релігії. Його дослідження в галузі релігієзнавства продовжували

Герберт Спенсер, Джеях Фрезер.

4

Християнство

Християнство є найбільш значною світовою релігією нашого

часу, в якій розрізняють три головні напрями: православ'я, католицизм та

протестантизм, а також численні більш дрібні різновиди. Головним об'єктом

шанування християн є Ісус Христос, якого більшість християнських релігій

вважає водночас і Богом, і людиною, а дехто — тільки Богом або тільки

божественним посланцем. Усі християни вірять або тільки думають, шо

праведних після смерті чекає винагорода у вигляді вічного блаженства в раю,

а грішників — покарання, яке вони уявляють собі по-різному.

Християнство виникло у другій половині 1 ст. в одному із

східних районів Римської імперії — Палестині. Головною соціальною причиною

виникнення християнства було безсилля пригноблених у боротьбі з

гнобителями. Пригноблені неодноразово підіймалися на боротьбу за своє

визволення. Проте усі повстання неминуче зазнавали поразки. Жорстокі

розправи з повстанцями посилювали настрої загальної апатії, відчаю та

безнадії, а щоб продовжувати жити в таких умовах треба було мати якусь

перспективу в житті. Та частина рабів і пригноблених, котра відмовилася від

боротьби, знайшла розраду в релігії.

У формуванні конкретних особливостей нової релігії відіграв і

свою роль також цілий ряд інших соціальних обставин. Існування імперської

влади сприяло виробленню уявлення про єдиного Бога на небі. Посилення

економічного, політичного та ідейного спілкування між народами (як наслідок

утворення Римської імперії) породило в свідомості людей уявлення про

наднаціонального Бога, який обіцяв спасіння усім людям незалежно від їхньої

національності. Розклад рабовласницького суспільного ладу вимагав від

можновладців ідеологічних засобів впливу на маси і привів їх у зв'язку з

цим до підтримки християнської релігії.

Античне християнство мало свої ідейні джерела, головними з

яких були іудаїзм, релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки, ідеологія

кумранської общини, релігії східних народів Римської імперії.

Християнство виникло як відгалуження іудаїзму, у якого воно

спадкувало, насамперед, визнання Старого завіту (в іудеїв він називається

Танах) — найдавнішої частини Біблії. Із Старого завіту було взято багато

сюжетів та образів для створення «бібліографії» нового Бога Ісуса Христа.

Навіть найважливіша частина терміна «месія» (буквально «помазаник», у

перекладі — посланець божий, рятівник людей). З іудаїзму християнство

перенесло в свій ідейний арсенал вчення про єдиного Бога, пришестя месії,

створення світу за шість днів, про кінець світу.

Великий вплив на християнство мали ідеї Філона та Сенеки.

Александрійський філософ Філон висунув ідеї про природжену гріховність

людини, про необхідність урятування душі за допомогою аскетизму та

страждання. Ним було розроблене вчення про Логос, яке розвиває погляди

іудейської релігії на месію. Філон учив, що месія має ім'я Логос (у

перекладі з грецької — слово), що месія сам є Богом. Слідом за Філоном

християни дали ім'я і своєму месії і також визнали його Богом. Прийняли

вони й ідеї Філона про природжену гріховність людей, аскетизм та страждання

як шлях урятування душі. У римлянина Сенеки християни запозичили етичні

ідеї про рівність людей перед Богом, урятування душі як мету життя,

презирство до земного життя, про любов до ворогів, покірність долі.

Кумранською общиною називають іудейську релігійну секту,

одним з районів діяльності якої було стародавнє місто Кумран. Кумраніти по-

своєму розвивали вчення

5

про месію. Зокрема, вони вважали, що месія за своєю природою є людиною, що

його перше пришестя, під час якого він постраждав за людей, вже відбулося і

що тепер треба чекати другого пришестя, з яким пов'язаний кінець світу. Ці

ідеї були підхоплені християнськими проповідниками.

Багатий матеріал для творців християнської ідеології дали

культи східних богів: Осіріса (Єгипет), Митри (Персія), Адоніса (Фінікія),

Аттіса (Фрігія), Будди (Індія) та ін. У перші два століття нашої ери вплив

різних східних релігій на широкі верстви населення Римської імперії був

дуже великий. Ретельно аналізуючи міфи про східних богів, ми знаходимо

разючий збіг подій, про які йдеться у них, з подіями, викладеними у міфі

про Христа (переслідування немовляти злим царем, чудеса зцілення хворих та

воскресіння мертвих, смерть і воскресіння Бога та ін.). Оскільки міфи про

східних богів виникли значно раніше, ніж християнство, очевидно, що вони

були одним з найважливіших джерел біографії Христа.

Античне християнство у своєму розвитку пройшло три головні

періоди: первісне християнство (від середини 1 ст. до середини II ст,),

раннє християнство (від середини II ст. до початку IV ст.) та пізнє

християнство ( від початку IV ст. до кінця V ст.). І

Общини первісного християнства складалися з бідних елементів,

тому вони були релігією пригноблених. Церкви не було — вона тільки

формувалася. У період раннього християнства в общини дедалі більше почали

вливатися заможні люди, які утворювали всередині общин особливий соціальний

прошарок і поволі захопили керівництво ними. Християнські общини, які

почали називатися парафіями, об'єдналися у більш значні одиниці — єпископії

на чолі з єпископами та митрополії на чолі з митрополитами. Церква, що

виникла, стала на захист існуючих порядків.

У період пізнього античного християнства рабовласницький клас

у своїй головній масі приєднався до християнської релігії. За імператора

Костянтина (323—337 рр.) християнська релігія перетворилася на державну,

вона користувалася економічною, політичною та ідеологічною підтримкою

держави. Відбувається подальша централізація церкви: єпископії та

митрополії об'єднались у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині

IV ст. на території імперії були три патріархії — римська, александрійська

та антіохійська. У кінці IV ст. до них приєдналася константинопольська, а у

V ст. — єрусалимська.

Значною подією в історії християнської церкви був перший

Вселенський собор, тобто з'їзд духівництва, який відбувся у 325 р. у Нікеї

(Мала Азія). Собор був названий Вселенським тому, що на ньому було

представлене вище духовенство усієї імперії. Скликання собору означало

створення єдиної християнської церкви, бо в особі вселенських соборів

духівництво імперії отримало свій вищий керівний центр. Хоча Вселенські

собори скликалися порівняно рідко (з IV по VIII ст. було скликано всього

7), все ж вони відігравали важливу роль: об'єднували зусилля духовенства,

регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідеології та

обрядовості.

На етапі античного християнства сформувалося «святе письмо»

християн — Біблія. Етап античного християнства змінився етапом феодального

християнства (VI—XV ст.), коли відбувся розкол церкви на православ'я та

католицизм. Передумовою розколу був поділ Римської імперії у кінці IV ст.

на Західну з центром у Римі та Східну з центром у Константинополі і

наступне завоювання у кінці V ст.західної імперії германськими племенами.На

території, котра раніше належала Західній імперії, утво-рилися численні

феодальні держави. Східна імперія як єдина існувала до кінця XV ст.

6

Християнське віровчення і культ

Основні положення християнського віровчення сформульовані у

Біблії та у постановах християнських вселенських соборів і викладена у 12

пунктах Символу віри, прийнятого на перших соборах у 325 та 381 рр.

Згідно з Символом віри християни повинні вірити в єдиного

Бога, який виступає у трьох особах: Бога-отця, Бога-сина і Бога-духа

святого («свята трійця»). Бог-отець розглядається як творець світу видимого

(природа та людина) і невидимого (ангели). Богом-сином вважається Ісус

Христос з його євангельською «біографією». Бог-дух святий походить від Бога-

отця, у католицизмі — і від Бога-сина. Християнська «трійця» несе на собі

відверті сліди політеїзму, звільнитися від яких ця монотеїстична релігія

так і не змогла.

Найважливішим положенням християнства вважається догмат ,

боговтілення, згідно з яким Ісус Христос, залишившись Богом, і начебто став

людиною, народившись від діви Марії. Цей догмат покликаний надати всім

євангельським повчанням, що приписуються Христу, авторитету «божественних

істин», а саме: представити християнство як «боговстановлену релігію».

Велика роль відводиться догмату спокутування, згідно з яким

своїми стражданнями і смертю на хресті Ісус Христос приніс себе у жертву

Богу-отцю за гріхи людей — спокутував їх. Тим самим він начебто відкрив

людству шлях до «спасіння від влади гріха». Одне з центральних місць у

християнському віровченні займає догмат воскресіння Ісуса Христа, яке

проголошується запорукою майбутнього загального воскресіння людей з

мертвих. Догмат вознесіння зобов'язує християн вірити, що після свого

воскресіння Ісус Христос тілесно вознісся на небо — до Бога-отця,

підкресливши цим нікчемність земного буття порівняно з вічністю, котра ніби

чекає на людину у потойбічному світі. Такий же фантастичний характер,

породжений релігійним спотворенням реальності, мають й інші християнські

догми, багато з яких є інтерпретацією дохристиянських вірувань, запозичених

від стародавніх східних релігій. До таких запозичень слід віднести,

зокрема, віру у безсмертя душі, уявлення про потойбічне пекло та рай, ідею

небесного вшанування за богоугодне життя на землі, тощо. Вимога визнати

догмати абсолютними, непогрішними істинами, набутими від Бога, сприяє

закріпленню у свідомості віруючих спотворених уявлень про світ.

Символ віри приписує вірувати в «єдину святу, соборну та

апостольську церкву», визнавати необхідність хрещення, покладати надію на

майбутнє воскресіння мертвих, настання після цього вічного блаженства для

праведників та вічних мук для грішників. Практично жодна з цих ідей не є

породженням самого християнства, а запозичена від дохристиянських вірувань

з досить незначною переробкою стосовно культу Ісуса Христа. Паралельно із

становленням віровчення відбувався процес формування християнського культу,

покликаного впливати на почуття віруючих з метою підтримування та

поглиблення їхньої релігійності. Найважливіші елементи християнської

обрядності називаються таїнствами. До них належать: хрещення (залучення до

християнства шляхом занурення у воду або скроплення), миропомазання

Страницы: 1, 2, 3



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.