реферат, рефераты скачать Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
реферат, рефераты скачать
реферат, рефераты скачать
МЕНЮ|
реферат, рефераты скачать
поиск
Державне регулювання та підтримка підприємництва в Україні

Державне регулювання та підтримка підприємництва в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Shura19@yandex.ru

На тему: “Державне регулювання та підтримка

підприємництва в Україні”

Виконав: студент курсу, групи ,

факультету “Економіка підприємства”

спеціальності “Облік і аудит”

РІВНЕ - 2003

Державне регулювання та підтримка

підприємництва в Україні

Поняття підприємство є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше,

визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і

видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-

друге, дане поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові

(фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські,

торгові та інші підприємства.

Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний

ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг

та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Сьогоднішні реалії життя в Україні вимагають радикального оновлення

курсу реформ. Зміни можуть здійснюватися чи самими ринковими силами, які

визначають обличчя країни, і тоді роль держави полягатиме в згладжуванні

негативних наслідків чи докладатимуть (в межах ринкової парадигми розвитку)

наполегливих зусиль з метою цілеспрямованого реформування економіки.

Цивілізовані взаємовідносини між державою і підприємцями повинні мати

взаємо доброзичливий, вимогливий та економічно й соціально вигідний

характер. Звісно - ці відносини не були і не можуть бути рівними і

безхмарними. Однак державне втручання мусить розглядатися господарчими

суб'єктами всіх рівнів не просто як складова частина ринкового

господарства, але насамперед як об'єкт власного економічного інтересу.

Планування того, як отримати користь з державного регулювання, стає також

компонентом діяльності менеджерів з вироблення стратегії менеджменту та

маркетингу фірми. Більше того, можна стверджувати, що не існує такої сфери

регулювання, де воно не відбувалося і його дії не були б спрямовані фірмами

на дискредитацію конкурентів, применшення їхніх переваг для одержання

високих прибутків. Можна впевнено стверджувати, що суб'єкти малого і

середнього бізнесу не є пасивними об'єктами державного регулювання.

Практика свідчить про активне пристосування підприємницького середовища до

втручання держави в економіку. Підприємництво не лише намагається

використати це втручання собі на користь, але й активно впливає на сам

процес регулювання. Щоправда, питання полягає в тому, наскільки цей

взаємозв'язок є результативним, суспільно-корисним.

Державне регулювання намагаються використати в своїх інтересах ті,

хто безпосередньо займається формуванням економічної політики, в тому

числі, й у сфері розвитку підприємництва. Фахівці, причетні до цього

процесу, раціональні у своїй поведінці та виборі рішень і діють відповідно

до власних інтересів, що є складовими у накопиченні їхнього політичного

капіталу.

Уряд України з метою досягнення політичних цілей нерідко здійснює

регулювання всупереч вектору економічного розвитку. А це знижує

ефективність державного регулювання, робить його непослідовним,

деструктивним, а подекуди просто згубним для розвитку окремих секторів

національної економіки.

Саме державне регулювання підприємництва супроводжується великими

фінансовими витратами. Хоча воно є не лише економічним феноменом, причому

не тільки в їхній організаційній гармонізації, але й також у аспекті

використання державних ресурсів та ініціатив на користь підприємницьких

структур або їхніх груп. Не тільки господарчі суб'єкти є об'єктом впливу з

боку держави, але, що головне, сама держава стає об'єктом впливу з боку

малого і середнього бізнесу.

Керуючись власними приватними інтересами, підприємницькі структури,

як державні, так і недержавні, постійно конкурують між собою за вплив на

державні структури, розподіл ресурсів, за можливість отримання державної

підтримки.

З цього випливає те, що держава, обираючи методи регулювання,

використовує приватні засоби, а загальногосподарська заданість державного

регулювання перетікає певною мірою в його приватну реалізаційність. З

іншого боку, якщо зауважити, що держава - це немонолітне явище, де присутні

різні інтереси, течії, тенденції та різні сили тиску, то державне

регулювання являє собою складний суспільно-приватний інтерес, який не має

достатньо певного ані суспільного, ані приватного розв'язання. Тобто можна

впевнено говорити про конкуренцію, яка характерна не тільки для

підприємницького (базисного) середовища, але й про її наявність у

господарській надбудові, на рівні державного господарювання, саме в межах

макрорегулювання.

Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому

суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і

соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями

товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах,

послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого

суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його

правовою основою.

Порядок створення діяльності, реорганізації та ліквідації окремих

організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими

актами України.

У разі, коли цей порядок спеціальним законодавством не встановлено,

підприємець своїм статутом.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарського

законодавства приймаються, виходячи з економічного та правового становища

підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну

сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими

кваліфікується як господарюючий суб'єкт права. За допомогою цих о ознак,

систематизованих статтею 1 Закону «Про підприємства в Україні», уніфіковано

визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей

народного господарства.

Закон визначає, що підприємство є основною організаційною ланкою

народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує

підприємство) як організаційну форму господарської («бізнесової»)

організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і

робочої сили об'єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської

діяльності з метою одержання прибутку. Визначення основна ланка, з одного

боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної

діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без

створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого, —

від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки:

об'єднань підприємств, фінансових посередницьких інститутів, органів

управління економікою.

Закон також визначає, що підприємство — це господарюючий суб'єкт.

Суть визначення господарюючий суб'єкт полягає в тому, що підприємство є

товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі

(промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як

господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та

комерційну діяльність. Термін господарюючий говорить, що підприємства

належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну

від неприбуткових організацій — релігійних, об'єднань громадян тощо).

Підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом. Самостійність у

прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов

діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект даного

визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї

господарської діяльності «має право власної ініціативи приймати будь-які

рішення, що не суперечать законодавству України» (ст. 27 Закону «Про

підприємства в Україні»).

Нарешті, підприємство — це статутний господарюючий суб'єкт. Статут

підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативне

визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від

яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі

спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з

найважливіших правових актів підприємства, тому стаття 9 Закону «Про

підприємства в Україні» спеціально зазначає обов'язкові і альтернативні

пункти, які включаються до статуту підприємства.

Підприємство має необхідне для господарюючого суб'єкта майно —

основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і

розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності або повного

господарського відання). Це майно юридичне відмежоване, як правило, від

майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом

права. Основні і оборотні кошти знаходяться на самостійному бухгалтерському

балансі, гроші — на розрахунковому рахунку підприємства в банку.

Підприємство є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон

визначає його компетенцію (права та обов'язки) як господарюючого суб'єкта,

з другого — зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у

своєму складі інших юридичних осіб (стаття 1 Закону «Про підприємства в

Україні»). Цим підприємство суттєво відрізняється від об'єднань підприємств

(господарських об'єднань), до складу яких входять юридичні особи.

Як господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи підприємство

починає діяти від дня його державної реєстрації.

Таким чином, підприємство — це самостійна господарська організація,

створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення

господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі

(продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі

статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є

юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в

банках.

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як

організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається

для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію

підприємств залежно від трьох форм власності, визначених ст. 2 Закону «Про

власність», та від способів розмежування в підприємствах окремих форм

власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні

в законодавстві, тобто в Законі «Про підприємства в Україні» і спеціальних

законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право

присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної

форми підприємства визначаються як державні, колективні, приватні та

підприємства двох і більше форм власності (змішані).

Закон України “Про підприємництво”, найважливішою ознакою

підприємницької діяльності визначає її ініціативний та самостійний

характер. Підприємець самостійно планує свою діяльність, спираючись на

встановлений попит і кон‘юнктуру ринку, розпоряджається чистим прибутком,

який остається після сплати податків і інших обов‘язкових платежів.

Але самостійність підприємця в умовах ринкової економіки у будь-якій

країні небезмежна і постійно знаходиться під регулюючим і координуючим

впливом органів державного управління і місцевого самоврядування.

В законі, який закріпляє гарантію підприємницької діяльності

міститься правило яке забороняє втручання держави і її органів в діяльність

підприємців. Разом з тим ця норма має застереження про можливість впливу

державних органів на підприємницьку діяльність на підставі і у межах

повноважень передбачених законодавством.

В умовах здійснення економічної реформи перехід до ринку система

прямого адміністративного управління зазнала глибоких змін. Здійснена

заміна планування і прямого контролю побічним, який спирається головним

чином на економічні і правові важелі. У органів державного управління

з’явилися в основному нові методи управління через податки, сертифікацію

товарів (робіт, послуг), цінову політику, ліцензування окремих видів

підприємницької діяльності, недопущення монопольного становища на ринку

окремих підприємців, недобросовісної конкуренції про що наводилося нижче в

дипломній роботі і тощо.

Підприємці у свою чергу зацікавлені в чітких, визначених

взаємовідносинах з органами управління, тому на перший погляд повинна

зростати роль правового регулювання контрольних функцій.

Але правове регулювання підприємницької діяльності органами

управління повинно здійснюватися в межах їх компетенції з додержанням

порядку встановленого законодавством. Мається на увазі також і прийняття

відповідним органом владних актів, форма, порядок і строки їх направлення,

які чітко визначені в законодавстві. Окрім того при регулювання

підприємницької діяльності в діях органів управління повинен бути присутній

принцип достатності і здорового глузду, хоча в діючому законодавстві він

прямо не закріплений.

Але, як свідчить практика в діях державних органів мають місце

чисельні випадки втручання у підприємницьку діяльність, створення правових,

адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку

підприємництва.

Тому з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку

діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та

організаційних перешкод у розвитку підприємницької діяльності,

запровадження нових підходів до державного регулювання підприємства з

урахуванням його значення для економічного зростання України 7 лютого 1998

р. набрав чинності указ Президента України “Про усунення обмежень, що

стримують розвиток підприємницької діяльності”, який був прийнятий 3 лютого

1998 р.

Згідно цього указу визнано за необхідне здійснити заходи щодо

усунення обмежень, які сприяють розвитку підприємницької діяльності, а

також визначено поняття дерегулювання, як сукупності, заходів, спрямованих

на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність,

усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод

в розвитку підприємницької діяльності. Тому дерегулювання можна вважати не

тільки одним із пріоритетних напрямів реформування державного управління,

але і одним з правових заходів здійснення захисту підприємців.

По-перше, ці заходи включають спрощення порядку створення реєстрації

та ліквідації суб‘єктів підприємницької діяльності.

Насамперед із прийняттям Верховною Радою 12 грудня 1997 року закону

України “Про внесення змін та доповнень” до закону України “Про

підприємництво”, значно спрощена саме для підприємця державна реєстрація

суб‘єкта підприємництва. З 2 липня 1998 р. набула чинності постанова

Кабінету Міністрів від 25.05.98 р. № 740 “Про порядок реєстрації суб‘єктів

підприємницької діяльності”, якою затверджене нове положення про державну

реєстрацію суб‘єктів підприємницької діяльності.

Це вже третя постанова кабінету Міністрів, що регулює порядок

Страницы: 1, 2



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.