реферат, рефераты скачать Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
реферат, рефераты скачать
реферат, рефераты скачать
МЕНЮ|
реферат, рефераты скачать
поиск
Загальне вчення про зобов'язання

Загальне вчення про зобов'язання

Міністерство Аграрної політики України

Рівненський державний аграрний технікум

Тема:

“Загальне вчення

про зобов’язання”

Виконав

студент ІІІ курсу

Бармак Віктор

науковий керівник

Міщук Михайло

Олександрович

Рівне, 2001

ПЛАН

1. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обороті

2. Підстави виникнення зобов'язань

3. Сторони в зобов'язанні

4. Виконання зобов'язань

5. Наслідки невиконання зобов'язань

6. Забезпечення зобов’язань

7. Припинення зобов'язання, крім виконання

Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обороті

Зобов'язальне право є основним розділом римського (і будь-якого іншого)

приватного права. Воно регулює майнові відносини в сфері виробництва і

цивільного обороту. Предмет зобов'язального права — це певна поведінка

зобов'язальної особи, її позитивні чи негативні дії.

У джерелах римського права зобов'язання — obligatio — визначається так.

1. Зобов'язання є правовими ланцюгами, що примушують нас щось виконати

відповідно до законів нашої держави — obligatio est juris vinculum quo

necessitate abstringimur alicujus solvendae rei secundum nostrae civitatis

jura (Д. 1.3.13).

2. Значення зобов'язання полягає не в тому, щоб зробити нашим який-

небудь тілесний предмет або який-небудь сервітут, а щоб зв'язати перед нами

іншого в тому відношенні, аби він нам що-небудь дав, зробив або надав —

oblifationum substantia non in eo consistit, ut aliquid corp s nostrum aut

servitutem nostram faciat, sed ut alium nobis obstringat ad dandum aliquid

vel faciendum vel praestandum (Д.44.7.3).

До виникнення зобов'язання боржник абсолютно вільний: не обтяжений

ніякими обіцянками, не обмежений у своїй поведінці. Вступивши в

зобов'язання, він певним чином обмежує себе, обтяжує обіцянками, обмежує

свою свободу, покладаючи на себе правові обов'язки, правові пута. Саме тому

у визначеннях зобов'язань римські юристи наголошують на ланцюгах, кайданах,

путах тощо. За Законами XII таблиць в найдавніші часи до несправного

боржника дійсно застосовувались кайдани і пута. Таблиця III Законів містить

норму, відповідно до якої кредитор у разі невиконання зобов'язання

боржником має право забрати його в свій дім і накласти на нього колодки або

ланцюги вагою не менше, а якщо забажає, то й більше 15 фунтів.

Отже, зобов'язання — це правове відношення, через яке одна сторона

(кредитор) має право вимагати, щоб друга сторона (боржник) що-небудь

зробила (facere), дала (dare) або надала (praestare). Боржник зобов’язаний

виконати вимогу кредитова.

Зобов'язання — це складне юридичне поняття, правовідношення, в якому

сторонами є кредитор і боржник, а змістом — права і обов'язки сторін.

Сторона, що має право вимагати, називається кредитором, а сторона,

зобов'язана виконати вимогу кредитора, — боржником. Зміст вимоги кредитора

є його правом на певну поведінку боржника, яка може проявлятися в якій-

небудь позитивній чи негативній дії. Тому предметом зобов'язання завжди є

дія, що має юридичне значення і має правові наслідки. Якщо дія не має

правового характеру, то вона не може мати юридично значимого зобов'язання.

Різноманітність господарсько-економічних дій римляни поділяли на три групи:

dare — дати, praestare — надати, facere — зробити. Цією тріадою і

визначається зміст зобов'язання (порівняйте: зміст права власності також

визначається тріадою — володіння, користування і розпорядження). Будь-яка

дія боржника обумовлена однією з вимог кредитора: дати, надати або зробити.

Проте в чистому вигляді зобов'язань, де кредитор має тільки право, а

боржник тільки обов'язок, виникає порівняно не багато. Вони дістали назву

односторонніх, оскільки одна сторона має тільки права, а друга — несе

тільки обов'язки. На практиці переважають зобов'язання, де кожна із сторін

має певні права і несе відповідні обов'язки. Їх називають двосторонніми.

Прикладом одностороннього може бути договір позики грошей: позикодавець має

тільки право вимагати повернення грошей і не несе ніяких обов'язків, а

боржник (позичальник) несе тільки обов'язки — повернути своєчасно борг. У

нього немає ніяких прав відносно кредитора. Прикладами двосторонніх

зобов'язань можуть бути договори купівлі-продажу. найму, доручення тощо. У

договорі купівлі-продажу продавець має право вимагати сплати ціни, але він

також зобов'язаний передати покупцеві продану річ.

У двосторонніх зобов'язаннях права і обов'язки між сторонами можуть

розподілятися рівномірно і нерівномірно. Якщо права і обов'язки кредитора

відповідають правам і обов'язкам боржника, то таке зобов'язання називається

сіналагматичним, або сіналагма.

Як і всяке правовідношення, зобов'язання підлягає захисту з боку

держави. Проте римське право знало зобов'язання, які не підпадали позовному

захисту, тобто зобов'язання існувало, проте примусити боржника до його

виконання з боку держави було неможливо. Так було з зобов'язанням, за яким

сплив строк позовної давності, про що свідчили пакти та ін. Вони дістали

назву натуральних.

У сфері майнових відносин зобов'язання займають провідне місце. Вони

опосередковують усі сфери виробництва, переміщення і розподілу товарів.

Виробництво, будівництво, транспортування, цивільний оборот товарів,

побутове обслуговування населення, цивільно-правові операції з руху товарів

здійснюються в формі цивільно-правового зобов'язання. Зобов'язання

пронизують сферу майнових відносин в будь-якому суспільстві й в усі часи. У

наш бурхливий час кожний громадянин щодня і багаторазово вступає в

зобов'язально-правові відносини. Звертаючись за задоволенням своїх

особистих і побутових потреб до сфери обслуговування, культури, охорони

здоров'я тощо, він здійснює багато цивільно-правових дій, що породжують

зобов'язання. Громадянин, що вчинив злочин або проступок, яким заподіяв

майнову шкоду іншим особам, зобов'язаний цю шкоду відшкодувати, тобто

виконати вимоги кредитора — це також зобов'язання. За свої неправомірні

дії, якими заподіяна майнова шкода іншим особам, несуть відповідальність й

організації — юридичні особи.

Отже, сфера застосування і впливу зобов'язань у цивільно-правовому

обороті будь-якого суспільства на будь-якій стадії його розвитку досить

велика. Це певною мірою стосується і Стародавнього Риму. Римські юристи

ретельно розробили процес регулювання зобов'язально-правових відносин,

договірну і позадоговірну майнові системи. Їхні договірні відносини

відзначаються своєю витонченістю, логічністю й гармонійністю.

Разом з тим не слід перебільшувати роль зобов'язань, однак не забувати

й про те, що саме зобов'язання були найдосконалішим засобом нещадної

експлуатації нижчих кіл населення. Докласичне і класичне римське право

ставить боржника в абсолютно безправне становище, в повну залежність від

кредитора. Ні одне законодавство пізнішого періоду не ставило боржника в

таку жорстоку і нещадну залежність від кредитора-лихваря, як законодавство

Стародавніх Афін і Риму.

Римське зобов'язальне право застосовувалось в більш пізніх правових

системах. Основні його поняття зберігають життєздатність і в сучасному

приватному праві. Отже, зобов’язанням є право кредитора вимагати від

боржника здійснювати певні дії або утримуватися від здійснення яких-небудь

дій.

Підстави виникнення зобов'язань

Важливо усвідомити, як складалися правовідносини, внаслідок яких один

(кредитор) мав право, а інший мав обов'язки, іншими словами, з чого

виникали зобов'язання Відповісти на це запитання можна коротко —

зобов'язання виникали з юридичних фактів.

Факт — від лат. factum — зроблене — означає дійсну, не видуману,

реальну подію або дію: землетрус, народження людини, укладення договору,

вчинення злочину або проступку, вступ до шлюбу, прогулянка в лісі тощо. Це

дії чи події, що мали місце в дійсності. Проте одні з них мають значення, а

інші — ні. Факти, що мають правове значення, які мають певні правові

наслідки, називаються юридичними (народження людини, вчинення злочину чи

проступку та ін.). Факти, що не мають правових наслідків, не відносяться до

юридичних (прогулянка в лісі, відвідування родичів тощо).

Юридичні факти поділяються на події та дії. Ті з них, які настають

незалежно від волі людини, називаються подіями (смерть, народження людини,

землетрус та інші стихійні дії сил природи). Такі події, як смерть,

народження тощо, завжди мають правове значення, відповідно вони завжди є

юридичними фактами. Землетрус, урагани, повені та інші стихійні лиха не

завжди мають правове значення, а тому не завжди є юридичними фактами.

Наприклад, землетрус зруйнував будинок, який був застрахований. Цей факт

дає право власнику будинку вимагати відшкодування заподіяних збитків, отже,

цей факт юридичний. Якщо ж землетрус не спричинив ніякої шкоди певній

особі, то для неї факт землетрусу не має юридичного значення.

Дії — це факти, які настають за волею людей. Вони можуть мати

протиправний характер або правомірний. Перші порушують чинний закон, інші

відповідають йому.

Дії, які здійснюються відповідно до чинного законодавства, називаються

правомірними, а ті, що порушують його, — неправомірними.

Правомірні дії, спрямовані на досягнення певного правового результату

(на виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків), називаються

правочинами, наприклад продати, купити, обміняти, подарувати, здати в

оренду, заповісти, вступити до шлюбу тощо.

Як правило, встановлення, зміна або припинення прав і обов'язків для

певних осіб настає за їх згодою, за їх бажанням, тобто за їх волею

(волевиявленням). Такі правочини називаються двосторонніми, оскільки для

виникнення їх необхідне волевиявлення двох сторін, наприклад договори,

пакти. Без згоди іншої сторони не можна укласти договір, а якщо він все ж

буде укладений незважаючи на волю будь-якої із сторін, то такий договір

буде недійсним.

Якщо права і обов'язки виникають, змінюються або припиняються за

волевиявленням однієї сторони, правочини називаються односторонніми,

наприклад, заповіт, ведення чужої справи без доручення та ін.

Двосторонні правочини — це і є договори. Проте не слід змішувати

поняття односторонніх правочинів, односторонніх зобов'язань і односторонніх

договорів, так само як і двосторонніх правочинів, двосторонніх зобов'язань

і двосторонніх договорів.

Одностороннім називається договір (зобов’язання), в якому одна сторона

має тільки право (і ніяких обов'язків), а друга несе тільки обов'язки (і

ніяких прав), наприклад договір позики, а двостороннім — договір

(зобов’язання), в якому кожна із сторін має права і обов'язки, наприклад

договір купівлі-продажу.

Отже, критерієм розмежування дво- і односторонніх договорів

(зобов'язань) є розподіл прав і обов'язків між сторонами. Односторонній —

це той правочин, що виникає за волевиявленням однієї сторони (заповіт), а

двосторонній — той, що виникає за волевиявленням двох сторін (договір).

Критерієм розмежування дво- і односторонніх правочинів є кількість

сторін, що висловлюють свою волю на їх виникнення.

Неправомірні дії поділяють на три вида) приватні порушення; б)

проступки; в) злочини. Нас цікавлять саме цивільні правопорушення, тобто

ті, що порушують цивільний закон або договір. Цивільне правопорушення, яке

порушує договір, називається договірним цивільним правопорушенням

(наприклад, відмова від уплати купівельної ціни, орендної плати, заподіяння

шкоди майну, взятому в найм) Цивільне правопорушення, яке порушує права чи

інтереси особи, з якою порушник не знаходиться ні в яких договірних

відносинах, дістало назву позадоговірного, або деліктного Наприклад, Тіцій

підпалив будинок Люція, вбив його раба або заподіяв будь-яку іншу майнову

шкоду Тіцій і Люцій ні в яких договірних відносинах між собою не були, але

Тіцій порушив права Люція — це і є позадоговірне правопорушення, або делікт

Різноманітність юридичних фактів є підставою виникнення зобов'язань.

Наприклад, договір як двосторонній правочин — юридичний факт, з якого

виникає зобов'язання. Наприклад, сторони домовилися про будівництво будинку

Підрядчик зобов'язується побудувати будинок і передати його замовнику.

Замовник, в свою чергу зобов'язується прийняти збудований будинок і

оплатити всі будівельні роботи. Він має право вимагати від підрядчика

виконання будівельних робіт; підрядчик же зобов'язаний виконати вимогу

замовника — це і є зобов'язання.

Так само виникають зобов'язання й з односторонніх правочинів, деліктів

та інших позадоговірних правопорушень. Ці юридичні факти, які є підставою

виникнення зобов'язань, римляни згрупували в чотири групи: а) з договорів —

ex contractu; б) ніби з договорів — quasi ex contractu; в) зобов'язання

виникають з деліктів — ex delicto, г) ніби з деліктів — quasi ex delicto.

Звідси основний поділ зобов'язань ті, що виникають з договорів, —

договірні, а ніби з договору, делікту і ніби з делікту, — позадоговірні.

Необхідно чітко усвідомлювати зміст наведених категорій з теорії

зобов'язального права, щоб вільно ними володіти. Договір — це акт, з якого

виникає зобов'язання, правочин (двосторонній), а зобов'язання — це

правовідношення. З будь-якого договору виникає зобов'язання, проте не всяке

зобов'язання є договором, оскільки зобов'язання може також виникати з

деліктів і ніби з деліктів, а також ніби з договорів. На практиці інколи

договори і зобов'язання вживають як поняття однозначні. Однак це

неправильно. Відмінність між правочином і договором полягає в тому, що

правочин — поняття ширше, ніж договір, яке включає в себе одно- і

двосторонні лравочини. Із двосторонніх правочинів

(договорів) завжди виникають зобов'язання, а з односторонніх — не

завжди, наприклад із заповіту зобов'язання не виникає. Правочин — дія

правомірна, а делікт — неправомірна.

Сторони в зобов'язанні

Давньоримське зобов'язання мало суворо особистий характер, стосувалось

тільки тих осіб, які його укладали. Це був суворо особистий зв'язок між

кредитором і боржником, а на третіх осіб він не поширювався Особистий

характер зобов'язання виявлявся в тому, що правове відношення виникало лише

між кредитором і боржником Спочатку зобов'язання було абсолютно не

відчужуваним. Кредитор не міг передати свої права, а боржник перевести свої

обов'язки на Інших осіб. У зв'язку з суворо особистим характером

зобов'язання в нього не можна було вступити через представника. Права і

обов'язки, встановлені зобов'язанням, не відносилися до третіх осіб, що не

приймали участі в зобов'язанні.

Із наведеного вище випливає, що в зобов'язанні дві сторони — кредитор і

боржник. Інколи виникали зобов'язання багатосторонні, в яких брали участь

більше двох осіб (наприклад, договір товариства) Однак переважали

двосторонні зобов'язання.

Наявність у переважної більшості зобов'язань тільки двох сторін

(кредитора і боржника) зовсім не означає, що в кожному з них бере участь

тільки дві особи — по одній на стороні кредитора і боржника. Може бути й

так, проте можуть бути зобов'язання, в яких беруть участь більше число,

Страницы: 1, 2, 3



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.