реферат, рефераты скачать Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
реферат, рефераты скачать
реферат, рефераты скачать
МЕНЮ|
реферат, рефераты скачать
поиск
Выборы как форма непосредственной демократии

Выборы как форма непосредственной демократии

ПЛАН

Вступ

3

Глава 1. Загальні положення інституту виборів

5

1.1. Вибори як форма безпосередньої демократії

5

1.2. Історичний розвиток інституту

виборів в Україні

7

1.3. Поняття та основні принципи виборів

9

1.4. Види виборів та виборчих систем

10

Глава 2. Принципи виборчого права в Україні

15

2.1 Суб’єктивне й об’єктивне виборче право

15

2.2.Принципи суб’єктивного виборчого права

16

Глава 3. Застосування виборчого законодавства в Україні 19

3.1.Відповідальність за порушення

виборчого законодавства України

19

3.2.Ефективність застосування й шляхи покращення

виборчого законодавства у сучасній Україні.

20

Висновки

25

Список посилань

26

Список використаної літератури

28

Анотація

29

Вступ

На сучасному етапі реалізації задач по удосконаленню системи

державного керування, з врахуванням прийнятої 28 червня 1996 р. Конституції

України, на перший план виступає науково-обґрунтована концепція формування

правової держави.

Демократичність держави і суспільства насамперед визначається рівнем

розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки реально існуючі процедури

виявлення і здійснення волі народу впливають на управління державними та

суспільними справами. Найбільш ефективно такий вплив може здійснюватись у

формі прямого (безпосереднього) народовладдя, під яким розуміється

безпосередня участь громадян у здійсненні державної влади, їх пряме

волевиявлення під час прийняття державних рішень.

Першою в історичному плані була саме ця форма народовладдя. В умовах

первісного суспільства вона здійснювалась у вигляді загальних зборів

членів конкретної спільноти, а у перших державних утвореннях — у вигляді

народних зборів, в яких брали участь усі громадяни (крім рабів, які

громадянами, а подекуди і людьми не вважались, а тому до вирішення

загальнодержавних справ не допускались). Участь у народних зборах усіх

вільних громадян, в ідеалі, повинна була забезпечувати прийняття рішень,

які відповідали б інтересам більшості у даному державному утворенні.

Класичним прикладом народних зборів як форми прояву безпосередньої

демократії є організація державної влади в античних Афінах.[1]

Із розвитком та ускладненням суспільних відносин класичні зразки

прямого народовладдя внаслідок значного зростання кількості населення

держав стало важко, а то і неможливо здійснювати з суто технічного боку.

Крім того, народні збори стали перешкодою на шляху реалізації інтересів

панівної верхівки суспільства, що й зумовило виникнення нових форм прояву

безпосередньої демократії.

За допомогою виборів формується значна частина органів державної влади

та органів місцевого самоврядування. Інакше кажучи, саме завдяки виборам,

що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливість

функціонувати на законних підставах органи представницької демократії.

Конституційний інститут виборів регламентує досить широке коло

суспільних відносин. Частина його, а саме норми, що встановлюють загальні

правила і вимоги до процедури виборів, та норми, які регламентують активне

виборче право, зафіксована у розділі III "Вибори. Референдум" та у розділі

XI "Місцеве самоврядування" Конституції України. Норми, які закріплюють

пасивне виборче право, вміщено у розділах Конституції, присвячених основам

організації та діяльності конкретних виборних органів.

Метою цієї роботи перш за все є детальний аналіз принципів виборчого

права в Україні. Для розкриття проблеми розуміння виборів, у роботі

поставлені наступні задачі: розгляд основних виборчих систем і ознайомлення

із розвитком інституту виборів в Україні. Важливою задачею є розгляд

виборчого процесу та його стадій й відповідальність за порушення виборчого

процесу

Завданням даної роботи є визначення ролі інституту виборів у

суспільному житті людини і держави взагалі. Класифікація, аналіз,

співвідношення і взаємодії інституту виборів з іншими соціальними й

правовими інститутами , їх функціонування в умовах різних політичних

режимів, та викладення і закріплення виборчого права у нормативно-правових

актах. У цьому дослідженні здійснена спроба порівняння точок зору різних

авторів по вище перерахованих питаннях. З метою найбільш детального і

повного висвітлення основних аспектів представленої теми та об'єктивного

аналізу проблем.

1.Загальні положення інституту виборів

1.1.Вибори як форма безпосередньої демократії

Чинна Конституція України визначає, що носієм суверенітету і єдиним

джерелом влади в Україні є народ. Здійснення влади народом відбувається, за

Конституцією, як безпосередньо, так і через органи державної влади та

органи місцевого самоврядування. Тобто Конституція України проголошує

всебічне і повне народовладдя.

З правової точки зору, народовладдя означає приналежність усієї

суспільної влади, в тому числі державної, народові, вільне здійснення

народом цієї влади відповідно до його суверенної волі в інтересах як всього

суспільства, так і кожної людини й громадянина. Визнання народу верховним

носієм державної влади є вираженням народного суверенітету. Це означає, що

народ, не поділяючи ні з ким своєї клади, здійснює її самостійно і

незалежно, виключно у своїх інтересах. Право народу на встановлення і

здійснення влади є його природним правом, а відтак народний суверенітет —

невідчужуваний і недоторканний. Іншими словами, як проголошено у ст. 5

Конституції України, ніхто не може узурпувати державну владу. Право

визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно

народові і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими

особами [2].

Залежно від форми волевиявлення народу розрізняють інститути

представницької і безпосередньої демократії.

Проголошуючи народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні

(ст. 5 Конституції), Конституція України надала безпосередньому

волевиявленню пріоритетного значення, що стало об'єктивним відображенням

суспільно-політичної практики незалежної України. Таким чином, влада народу

може розглядатися як провідна правова категорія, ключове поняття сучасного

конституціоналізму. В юридичному сенсі це передовсім виявляється в тому, що

установча влада українського народу є первинною щодо всіх гілок державної

влади, які похідні від народного суверенітету [3]. Вищими формами

безпосереднього здійснення народом влади визначено вибори і референдуми, на

основі яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження й

координування цих інтересів, прояв волі народу як через формування

представницьких органів держави та органів самоврядування і прийняття ними

відповідних рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття

рішень безпосередньо громадянами.

Закономірно, що третій розділ чинної Конституції України “Вибори.

Референдум”, присвячений безпосередньому народовладдю, зокрема, його

пріоритетним формам — виборам і референдумам, є наступним після розділів

першого і другого Конституції України, де визначаються загальні засади

конституційного ладу України і правовий статус особи, права, свободи та

обов'язки людини й громадянина.

У наступних IV, V, VI, XXI розділах Конституції України визначаються

повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування щодо

призначення виборів та референдумів в Україні, ініціювання референдуму,

здійснення суб'єктивного пасивного виборчого права громадян України,

формування Центральної виборчої комісії, судового захисту виборчих прав

громадян України тощо, які також входять до механізму реалізації прямого

народовладдя.

У сучасній науковій юридичній літературі немає єдності щодо розуміння

безпосередньої демократії. Найбільш загальновідомим у попередні часи було

визначення, що дав В. Ф. Коток, який під безпосередньою демократією розумів

ініціативу й самодіяльність народних мас в управлінні державою, їхнє пряме

волевиявлення при розробці і прийнятті державних рішень, а також пряму

участь у реалізації цих рішень, здійсненні народного контролю[4].

На думку М. П. Фарберова, "пряме народовладдя означає пряме

волевиявлення народних мас при розробці й прийнятті державних рішень, а

також їх пряма участь у впровадженні цих рішень в життя, здійсненні

народного контролю"[5].

Г. X. Шахназаров розуміє під безпосередньою демократією порядок, при

якому рішення приймаються на основі прямого і конкретного волевиявлення

всіх громадян [6]. Досить часто в науці конституційного права вживаються

загальні визначення безпосередньої демократії, такі як пряма участь

народних мас у вирішенні справ держави і суспільства.

М. Ф. Чудаков визначав, що "безпосередня демократія — це суспільні

відносини, в межах яких здійснюється широкий комплекс засобів участі

громадян в управлінні справами держави і суспільства, в результаті чого

воля громадянина (колективу) безпосередньо, тобто без обов'язкової допомоги

обраних (призначених) в державні органи представників впливає на формування

державної політики і її здійснення, а також створює представницьку систему

і вирішальне впливає на її функціонування"[7].

З точки зору сучасних російських учених Ю. А. Дмитрієва, В. В.

Комарової, "безпосередня демократія становить собою суспільні відносини, що

виникають у процесі розв'язання певних питань державного та суспільного

життя суб'єктами державної влади, правомочними виражати їх суверенітет

шляхом безпосереднього владного волевиявлення, яке підлягає у загальному

виконанні (в масштабах питання, що вирішується) і не потребує будь-якого

затвердження"[8].

В.Ф.Погорілко вважає що найбільш адекватним сучасному розвиткові

суспільних відносин могло б виступати наступне визначення безпосередньої

демократії. “Пряме народовладдя — це система форм безпосереднього вільного

волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в

Україні шляхом прямої його участі у встановленні представницьких органів

державної влади та органів місцевого самоврядування і безпосередньому

прийнятті владних рішень з передбачених Конституцією та законами України

питань”[9].

Наукою конституційного права питання форм реалізації безпосередньої

демократії розробляється досить давно, проте єдності в тому, що все ж таки

вважати формами безпосередньої демократії, поки що немає. Залежно від

власного розуміння прямої демократії сучасні вчені включають до її системи

ті чи інші форми. Зокрема, Г. X. Шахназаров визнає тільки вищі форми

безпосередньої демократії — голосування і референдум[10]. В.Ф.Коток

зараховував до форм безпосередньої демократії революції, з'їзди, наради

трудящих, вибори у представницькі органи влади, імперативний мандат (накази

виборців, звітність депутатів перед виборцями, право відкликання

депутатів), референдум[11]. М. П. Фарберов вказує (поряд з іншими) на

наступні форми народовладдя: наради трудящих з питань державного

управління, звітність депутатів та інших посадових осіб перед народом,

робітничий контроль над виборами, сільські сходи, народні зібрання,

всенародні обговорення найважливіших законопроектів і обговорення проектів

рішень місцевих рад[12]. За радянських часів іноді відкремлювали як

особливий вид демократії здійснення влади народу через громадські

організації.

Мабуть найбільш слушним є підхід, запропонований вченими Ю.А. Дмитрієвим

і В.В.Комаровою, який полягає в тому, що формами прямої демократії

вважаються тільки ті її прояви, які інституюють безпосереднє власне

волевиявлення господаря повноти державної влади — народу. Ні листи, ні

звернення громадян, ні громадські організації не виражають суверенітету

народу, не інституюють його безпосереднє державно-владне волевиявлення.

Отже, беручи за системотворчий критерій право народного суверенітету, до

системи прямого народовладдя треба включити референдуми і вибори, як

основні форми, а також народні обговорення, плебісцити, відкликання

депутатів, загальні збори населення. Виділення цих форм прямого

народовладдя має досить об'єктивний характер, вони можуть застосовуватись у

різних правових системах, різних сферах суспільного життя.[13]

Вибори як найдавніша форма прямого народовладдя, що передбачалась,

зокрема, в Європі вже у перших конституціях як спосіб обрання структур

парламентського типу, застосовуються і зараз у більшості країн світу, то

інші форми безпосередньої демократії використовуються вибірково і не всюди.

1.2.Історичний розвиток інституту виборів в Україні

Виборність на території сучасної України існувала ще до виникнення

держави. Елементи виборності спостерігаються, зокрема, у слов'янських

племен. Провід у цих племенах належав кращим людям, які обиралися. Це були

переважно представники визнаних родів, що здобули пошану своєю діяльністю.

Вони збиралися на "віче" — ради, де вирішували важливі питання життя

племені, війни та миру.

З утворенням і зміцненням Київської держави принципи виборності набули

загального характеру, хоча публічна влада в Київській Русі ще не мала

парламентських форм.

Подальший розвиток інституту виборності в Україні пов'язується з

існуванням Гетьманської держави, Запорізької Січі і Слобідської України. Їм

притаманна одна й та сама форма державного управління — демократична

республіка. Носієм суверенної влади в цих республіках виступає весь народ.

Всі державні інституції без винятків формувались тільки шляхом виборів.

Акт, що має назву "Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вільностей

війська Запорожського", названий Конституцією України 1710р. гетьмана

Пилипа Орлика, можна вважати першим нормативним актом писаного виборчого

права України, оскільки він вперше фіксував принципи діяльності органів

державної влади, порядок, терміни й періодичність скликання вищого

представницького органу тих часів — Генеральної Ради.

Особливе місце в історії становлення інституту виборності за умов

відновлення української державності посідають вибори до Установчих зборів

Української Народної Республіки. Норми Конституції Української Народної

Республіки, що формували засади виборчого права України на той час, разом

із Законом про вибори до Українських Установчих Зборів становлять значну

віху в історії відродження демократичних основ виборів до вищих

представницьких органів.

Особливий період розвитку виборчого права України становить радянське

виборче право. Концептуальним моментом щодо його розвитку виступає теза

Леніна про неприйнятність парламентаризму як моделі організації політичної

влади. Радянська виборча система, звичайно, не була сталою. У її розвитку

простежуються такі періоди: перший — з 1917 до 1936—1937 рр., другий — з

1936 до 1985 рр., третій — із 1985 до 1990 рр.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.