реферат, рефераты скачать Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
реферат, рефераты скачать
реферат, рефераты скачать
МЕНЮ|
реферат, рефераты скачать
поиск
Потерпевший в криминальном праве Украины

Потерпевший в криминальном праве Украины

Львівський національний університет

ім. І.Франка

Інститут підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів

| |Кафедра кримінального права і |

| |процесу |

КУРСОВА РОБОТА

|на тему: |Правове становище потерпілого за кримінальним |

| |правом України |

| | |

| | |

Львів - 2000

ЗМІСТ

Вступ 3

1. Підстави та процесуальний порядок визнання особи потерпілою у

кримінальному процесі України 6

2. Представники потерпілого у кримінальному процесі 8

3. Поняття характеру шкоди, завданої злочином потерпілому. 13

3.1. Поняття майнової шкоди, завданої злочином потерпілому. 13

3.2. Поняття моральної шкоди, завданої злочином потерпілому 17

3.3. Поняття фізичної шкоди, завданої злочином потерпілому 22

4. Потерпілий у стадіях порушення, попереднього розслідування та судового

провадження кримінальної справи 23

5. Доказування у кримінальному процесі характеру і розміру шкоди, завданої

злочином потерпілому 30

Висновок 32

Список використаної літератури 33

Вступ

Становлення України як правової демократичної держави потребує

оновлення юридичної бази захисту прав і свобод людини, приведення її у

відповідність до європейських норм.

Для вдосконалення правового статусу особи в законодавстві України

особливе значення має Конституція України, прийнята Верховною Радою України

28 червня 1996 року, норми якої є нормами прямої дії, а також такі

міжнародно-правові документи, як Загальна декларація прав людини,

проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, Міжнародний пакт

про громадянські й політичні права, Міжнародний пакт про економічні,

соціальні й культурні права, Європейська конвенція про захист прав та

основних свобод людини, Декларація ООН "Основні принципи правосуддя для

жертв злочинів і зловживань владою" та ін.

Конституція України, яка є Основним Законом України, проголошує, що

"людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека

визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини

та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і

забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави[1]". Для

кримінально-процесуального законодавства це означає, що воно має бути

зорієнтоване на забезпечення можливостей здійснення учасниками судочинства

процесуальних прав і додержання законності під час його проведення.

Реалізація цих та інших конституційних положень у кримінальному

процесі пов'язана з необхідністю не тільки вдосконалення діяльності органів

попереднього розслідування, прокуратури, суду, адвокатури, а й розширення

процесуальних прав учасників процесу, в тому числі й тих, які постраждали

від злочинів, а також послідовного здійснення наявних прав.

Слід зазначити, що кримінально-процесуальне законодавство України

спрямоване головним чином на забезпечення розслідування вчинених злочинів

та притягнення до відповідальності винних осіб, що, в свою чергу, зумовило

детальне регулювання прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Однак,

інтереси осіб, які потерпіли від злочину, захищені законом менш рішуче і з

миритися з цим неможливо.

Перед усім слід відзначити явну недосконалість правового статусу

інституту потерпілого, що чинить негативний вплив на його участь у процесі,

ставить у нерівне становище з обвинуваченим. Це виявляється, в першу чергу,

в диспропорції обсягу прав потерпілого і обвинуваченого (в потерпілого він

значно вужчий), в регламентації процесуальної процедури щодо потерпілого

(інколи вона не є чітко визначеною), у проблемі відшкодування потерпілому

шкоди, заподіяної злочином, що призводить до меншої гарантованості

реалізації потерпілим своїх прав.

Судово-правова реформа в Україні спрямована переважно на створення

об'єктивного слідства, кваліфікованого сильного та незалежного суду. Однак,

щоб ця формула правосуддя була практично життєвою, необхідні розроблення і

створення сильного правового інструментарію правосуддя, який гарантував би

досягнення об'єктивної істини в кожній справі. У зв'язку з цим важливе

значення має правовий статус потерпілого та його вдосконалення. Потерпілий

від злочину, як і решта учасників кримінального процесу, має право на те,

щоб його законні інтереси були забезпечені. Законодавець враховує це право,

але, на жаль, не повною мірою і не завжди.

Тому, зваживши на чинні нормативні положення, вітчизняний нормотворчий

досвід та наявні в літературі наукові концепції, в дана курсова робота буде

спробою розв'язати комплекс проблем щодо вдосконалення правового статусу

потерпілого в кримінальному процесі України. Адже одним із напрямків судово-

правової реформи є створення такого судочинства, яке б гарантувало право на

захист не лише підозрюваному, обвинуваченому та підсудному, а й

потерпілому, затверджувало б рівність усіх учасників процесу перед законом.

1. Підстави та процесуальний порядок визнання особи потерпілою у

кримінальному процесі України

У відповідності із чч. 1, 2 ст. 49 Кримінально-процесуального Кодексу

України, потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну,

фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про

відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять

постанову, а суд – ухвалу[2].

В літературі дається більш детальне визначення цього поняття. Так,

М.Михеєнко визначає потерпілим фізичну особу, якій злочином безпосередньо

заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яка визнана потерпілою

постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді, або ухвалою

суду[3].

Визнання особи потерпілою не залежить від її віку, фізичного або

психічного стану. Також для визнання особи потерпілою закон не потребує її

заяви. Тобто, підставами для визнання особи (фізичної, так як у

відповідності із чинним законодавством потерпілим може визнаватись лише

фізична особа) потерпілою є шкода, заподіяна цій особі внаслідок вчинення

певних дій які кримінальним законом визнаються злочинними, або відмови від

вчинення таких дій (бездіяльності) іншою особою.

Для успішного розслідування справи важливим є своєчасність виявлення

осіб, потерпілих від злочину, та визнання їх потерпілими. І тому не

підлягає сумніву постулат, що допит потерпілого доцільно проводити на

початку розслідування справи, бо це сприяло б найбільш ефективній та

цілеспрямованій організації розслідування. При цьому важливо, щоб особа,

яка постраждала від злочину, допитувалася саме як потерпілий, а не як

свідок. Своєчасне визнання потерпілого необхідне і для повнішого

забезпечення прав і законних інтересів постраждалої особи. Тому важливе

значення має питання про те, за наявності яких даних особа підлягає

визнанню потерпілою.

У законі зазначено, що слідчий виносить постанову про визнання особи

потерпілою, встановивши, що “злочином заподіяно моральну, фізичну або

матеріальну шкоду” (ст. 49 КПК). Але як же слід розуміти цю вимогу закону?

Чи означає це, що умовою визнання особи потерпілою є наявність даних, які б

дали підстави слідчому визнати безперечно встановленим як сам факт злочину,

так і заподіяну ним шкоду? Таке розуміння закону, на думку М.І.

Гошовського, не є правильним. Визнання доведення самого факту злочину в

багатьох випадках невіддільне від визнання того, що даний злочин заподіяно

конкретною особою. Наприклад, у справах про злочини на автотранспорті

вирішення питання про те, чи є наїзд на потерпілого результатом злочину,

часто органічно пов’язане з вирішенням питання про винність водія

автомашини і знаходиться в прямій залежності від нього. Аналогічне

положення нерідко має місце у справах про зґвалтування, заподіяння тілесних

ушкоджень, шахрайство та деяких інших.

Отже, якби визнання потерпілим обумовлювалося доведеністю факту

злочину, яким заподіяно шкоду, то воно в наведених випадках було б

невіддільним від визнання обґрунтованості обвинувачення тієї чи іншої особи

в цьому злочині.[4] А це означає, що визнання потерпілим могло б мати

місце лише наприкінці слідства або, принаймні, не раніше притягнення особи

як обвинуваченої. Тим часом вирішення питання про визнання особи потерпілою

не слід залишати на кінець розслідування справи, бо це обмежує права

потерпілого і може негативно позначитися на результатах слідства. І

правильно наголошує В.В. Леоненко на тому, що мають бути передбачені

додаткові процесуальні гарантії своєчасності визнання особи потерпілою[5].

Потерпілою в матеріальному розумінні є особа, якій злочином заподіяно

шкоду, що встановлена відповідно до дійсності. Це безперечно. Причому

питання про заподіяння шкоди тій чи іншій особі, оскільки воно невіддільне

від питання про винність певної особи в цьому злочині, може бути вирішено

позитивно лише вироком суду. Висновки слідчого з цього питання, як і про

винність обвинуваченого, мають імовірнісний характер, проте вони повинні

ґрунтуватися на сукупності доказів, достатніх для того, аби винести

конкретне рішення.

Потерпілим у процесуальному розумінні є особа, котра займає правове

становище потерпілої у процесі за відповідним рішенням слідчого чи суду,

винесеним завдяки наявності даних, які вказують на заподіяння шкоди тим

злочином, що розслідується, або справа щодо якого розглядається в суді.

2. Представники потерпілого у кримінальному процесі

Чинному праву відоме представництво в адміністративних, цивільних,

трудових, сімейних та інших справах, що розглядаються судами. Інститут

представництва притаманний і кримінально-процесуальному праву.

Існує два види представництва законних інтересів – за законом і за

угодою.

Представництво за законом здійснюється законним представником

потерпілого, коли той є неповнолітнім або особою, котра має фізичні чи

психічні вади і не може самостійно захистити свої права й законні інтереси.

Представник за законом зобов’язаний захищати права й законні інтереси

потерпілого в усіх установах, зокрема в органах попереднього розслідування

і в суді. Згідно з до законних представників належать: батьки, опікуни,

піклувальники даної особи або представники тих установ і організацій, під

опікою чи опікуванням яких вона перебуває[6]. Для того, щоб узяти участь у

кримінальному процесі, законному представникові згоди потерпілого не

потрібно. Він вступає у справу, подаючи слідчому документ, який засвідчує,

що він є батьком, опікуном чи іншою особою, під опікою якої знаходиться

потерпілий.

Законний представник потерпілого може бути допитаний як свідок. Він

закінчує свою діяльність, коли неповнолітньому потерпілому виповнюється 18

років, тобто коли він стає повнолітнім.

Представником потерпілого за угодою може бути особа, яка в змозі

надати юридичну допомогу потерпілому. Найчастіше це – адвокат. І, як

зазначає ряд науковців, “правильним є те, що закон першим серед осіб,

котрі мають право брати участь у кримінальній справі як представники

потерпілого, називає саме адвоката. Адже адвокат – це компетентний юрист-

професіонал, який здійснює кримінально-процесуальне представництво. Саме

адвокат може найкращим чином надати юридичну допомогу і сприяти здійсненню

правосуддя у кримінальній справі”[7]. Однак, адвокати поки що занадто рідко

представляють інтереси потерпілих, що, на думку М.І.Гошовського,

пояснюється, з одного боку, тим, що потерпілі не знають свого законного

права запросити адвоката як представника своїх прав і законних інтересів,

порушених злочином, а з іншого – тим, що не всі потерпілі в змозі оплатити

послуги адвоката[8].

Питанням, що має бути детально доопрацьованим у кримінальному процесі,

є питання про можливість визнання потерпілими близьких родичів осіб, які

загинули внаслідок злочину. В ч. 5 ст. 49 КПК України зазначено, що у

справах, про злочини, через які сталася смерть потерпілого, права,

передбачені цією статтею, мають його близькі родичі, якими, відповідно до

п. 11 ст. 32 КПК є батьки, дружина, діти, рідні брати й сестри, дід, баба,

онуки[9]. Наведений перелік осіб, що мають права загиблого потерпілого, є

вичерпним, інші особи брати участь у справі як потерпілі не можуть.

Виникає питання: ким виступають близькі родичі загиблого від злочину?

На думку одних авторів, вони беруть участь у кримінальному процесі як

потерпілі, на думку других – як представники потерпілих, треті вважають їх

потерпілими і представниками потерпілих, на думку четвертих – вони взагалі

не повинні брати участь у кримінальному судочинстві ні як потерпілі, ні як

представники потерпілих.

Так, В.М. Савицький з цього приводу пише, що “найточніша юридична

характеристика правового становища близьких родичів того, хто загинув, –

представники. І нічого незвичайного нема в тому, що вони представляють

інтереси особи, якої вже нема в живих”[10]. А В.П. Бож’єв вважає, що

“близькі родичі потерпілого, який загинув, не можуть бути визнані ні

потерпілими, ні представниками потерпілих”[11].

Однак більшість вчених, зокрема Л.Д.Кокорев, Н.Я. Калашникова, Ю.О.

Іванов, Р.Д. Рахунок, М.О. Чельцов, Г.М. Омельяненко, М.П. Шешуков

дотримуються думки, що близькі родичі особи, котра загинула внаслідок

злочину, повинні брати участь у процесі, як потерпілі, а не як

представники загиблих, бо їм найчастіше заподіюється велика моральна, а

іноді і матеріальна шкоди. І з цим важко не погодитися.

На думку Ю.О. Іванова, близькі родичі загиблих від злочину осіб беруть

участь у кримінальному судочинстві як потерпілі, і всупереч думці окремих

науковців, не лише з огляду на заподіяння їм майнової шкоди, наприклад,

щодо неповнолітніх дітей, та інших недієздатних членів сім’ї, які

знаходяться на його утриманні. Закон не називає їх потерпілими (потерпілим

названо померлого від злочину), а лише вказує на те, що вони наділяються

правами потерпілого. Але резонно запитати, що ж це за учасник процесу,

якого наділено всіма правами потерпілого? Певна річ, це і є потерпілий.

Всяке інше вирішення даного питання, наголошує Ю.О.Іванов, немає ніяких ні

логічних, ні правових підстав[12].

Цієї ж думки дотримується і Верховний Суд України. Так, у п. 5

постанови від 22 грудня 1978 р. “Про деякі питання, що виникли в практиці

застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства,

якими передбачені права потерпілих від злочинів” Пленум Верховного Суду

України роз’яснив: “В силу ч. 5 ст. 49 КПК у справах про злочини, внаслідок

яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею, мають

його близькі родичі, які в установленому законом порядку повинні називатися

потерпілими”[13].

Щодо моменту допуску представника потерпілого до участі у справі, то

це питання досі залишається невирішеним. У проекті КПК України (ч. 2 ст.

60) зазначено, що підставою для участі в справі представника є дгоговір

доручення, укладений ним із потерпілим. У ч. 3 ст. 58 проекту зазначено, що

законні представники потерпілого беруть участь у справі як поряд із ним,

Страницы: 1, 2, 3



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.