реферат, рефераты скачать Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
реферат, рефераты скачать
реферат, рефераты скачать
МЕНЮ|
реферат, рефераты скачать
поиск
Основы права

Основы права

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут заочного і дистанційного навчання

Контрольна робота

Основи права

Виконав: ---------------------------

-------------------------------------

------------------

м. Київ

2003 рік

Завдання №3

1. Функції науки загальної теорії держави і права.

2. Вибори в конституційному праві. Види виборів. Виборча система

України.

3. Директор підприємства “Оболонь” підписав наказ про прийняття на

роботу Квіткаєва І. слюсарем, з випробувальним строком 3 місяці. Чи

передбачено законодавством України встановлення строку випробування при

прийомі на роботу? Якщо так, то поясніть порядок прийняття на роботу

працівників з випробувальним терміном.

1. Функції науки загальної теорії держави і права.

Предметом теорії держави і права є найбільш загальні закономірності

виникнення, розвитку й функціонування держави і права, а також система

основних правових понять і категорій.

Теорія держави і права як фундаментальна теоретична наука виконує ряд

специфічних функцій:

Онтологічна функція.

Виконуючи цю функцію, теорія держави і права відповідає на запитання,

що таке держава й право, як вони виникли і що являють собою в даний час.

Методологічна функція.

Будучи фундаментальною наукою, теорія права й держави виконує стосовно

галузевих юридичних наук методологічну функцію, задаючи їм визначений

рівень, теоретичну й логічну цілісність. Узагальнюючи державно-правову

практику, теорія держави і права формулює ідеї й висновки, що мають

принципове значення для юриспруденції у цілому. Вони є "несучими

конструкціями" галузевих і спеціальних юридичних наук, наприклад, категорії

"система права", "система законодавства", "правовий інститут", "норма

права" і т.д. При цьому методологія теорії права й держави формується в

результаті застосування законів діалектики, філософських категорій,

соціологічних закономірностей до аналізу права й держави, державно-правових

явищ.

Ідеологічна функція.

Під ідеологією розуміється система поглядів і принципів тієї чи іншої

групи населення, суспільства, соціального шару. Іноді для великої групи чи

населення нації існує єдина ідеологія. Як приклад можна привести колишній

СРСР, де існувала тільки одна ідеологія - марксистко-ленінська. Якщо взяти

день сьогоднішній, то як приклад можна привести США, де існує так називана

американська мрія, де кожен американець вірить, що в нього їсти шанс стати

процвітаючим людиною. При втраті суспільством ідеологічного орієнтира в

державі починають відбуватися смути й хвилювання, різко виростає крива

злочинності. Тому теорія держави і права виробляє свого роду рекомендації,

які варто застосовувати для вироблення в суспільства визначеної правової й

політичної культури, не суперечній політиці, що проводиться державою. Для

цієї мети держава може використовувати різні засоби й методи.

Евристична функція (від грецького слова "еврика" - відкриття).

Теорія держави і права досліджує не тільки відомі вже закономірності

понять держави і права і зв'язаних із ними явищ, але і знаходить нові

закономірності, породжені реаліями громадського життя.

Практично-прикладна функція.

Будь-яка держава, яким би розвитим воно ні було, чи рано пізно

зіштовхується з проблемами, на які відразу відповідь важко знайти. Тоді

теорія держави і права, ґрунтуючись на наявному практичному й теоретичному

матеріалі, дає рекомендації як вирішити ту чи іншу виниклу проблему.

Прогностична функція.

Як нам відомо, предметом теорії держави і права є загальні

закономірності виникнення, функціонування й розвитку держави і права,

їхнього місця в житті суспільства і політичній системі. Вивчаючи ці

закономірності, теорія держави і права прогнозує подальший розвиток цих

понять, зміна державно-правової сфери, що у свою чергу дозволяє уникнути

непоправних помилок.

Слід зазначити, що усі функції теорії держави і права тісно переплетені

й взаємне доповнюють один одного. Лише у своїй сукупності вони дають нам

повне представлення про призначення теорії держави і права.

Гносеологічна функція (функція пізнання).

Виконуючи цю функцію, теорія держави і права виробляє теоретичні

прийоми й способи пізнання, що в остаточному підсумку приводить до розвитку

правового пізнання.

Виявляється в тім, що в її рамках пізнаються всі державно-правові

явища, у першу чергу, право й держава, процес їхнього функціонування.

Важливе місце в пізнавальній діяльності належить концепціям, тобто

визначеним способам розуміння, трактування державно-правових явищ. Процес

пізнання права й держави лише тоді плідна, коли є не одна, а ряд концепцій

по однойменних проблемах. Творчий аналіз різних концепцій, дискусії по

актуальних питаннях права й держави збагачують і розвивають юридичну науку,

дозволяють виробити визначений варіант по тому чи іншому питанню.

Політико-управлінська функція.

Держава і право - це політичні поняття, вони необхідні для утримання

політичної влади в руках того чи іншого соціального прошарку. Для того щоб

знати, як керувати державою, як користатися таким могутнім засобом впливу

на маси, як право, необхідно мати наукові основи внутрішньої й зовнішньої

політики, що і покликано робити теорія держави і права.

Інформаційна функція.

Виражається в передачі зведень, їхньої трансформації у знання про право

й державу, правові почуття і духовні цінності на основі узагальнення

отриманих даних про зміст і сутність права й держави. У свою чергу це

сприяє упорядкуванню знань, приведенню їх у визначену систему по конкретних

юридичних дисциплінах.

Аналітична функція.

Полягає в дослідженні діючого законодавства, у його систематичному

викладі. Функція ця складається насамперед у з'ясуванні змісту закону,

ретельному вивченні його змісту. Задача теорії права й держави - вивчити

практику застосування закону, ефективність його впливу на ті чи інші

суспільні відносини, що дозволяє з'ясувати як достоїнства, так і недоліки

законодавства.

2. Вибори в конституційному праві. Види виборів. Виборча система

України.

Вибори є найважливішим інститутом сучасної демократії, однієї з

головних форм вираження волі народу і його участі в керуванні державними й

суспільними справами, через їхнє посередництво народ визначає своїх

представників і наділяє їх мандатом на здійснення його суверенних прав по

реалізації влади.

Вибори можуть бути парламентськими і президентськими; органів держави і

місцевого самоврядування; черговими, повторними й позачерговими

(достроковими); на альтернативній основі і безальтернативними (якщо

висувається тільки один кандидат) і т. д

Вибори зв'язані зі складним комплексом суспільних відносин, учасниками

яких є державу в особі уповноважених на те органів державної влади,

виборчі комісії, політичні партії, виборчі блоки, громадські організації,

збори виборців, трудові колективи, кандидати в депутати, їхні довірені

особи, виборці й ін.

Стаття 2. Види виборів

Вибори депутатів можуть бути черговими, позачерговими, повторними, а

також замість депутатів, що вибули.

Виборча система - це сукупність упорядкованих суспільних відносин,

зв'язаних із виборами органів держави і місцевого самоврядування.

У своїй основі ця система регулюється нормами конституційного права,

але не зводиться лише до конституційних правовідносин. Вона регулюється і

не правовими нормами - корпоративними, моральними й ін.

Поняття «виборча система» уживається також і в іншім значенні як спосіб

розподілу депутатських мандатів між кандидатами в залежності від

результатів голосування. Основними виборчими системами в цьому змісті є

мажоритарна, пропорційна і змішана.

Мажоритарна виборча система (від французького majore - більшість)

передбачає голосування за персонального кандидата. Перемагає той, хто

одержить більш 50% голосів виборців (мажоритарна система абсолютної

більшості), чи той, хто набере голосів більше, ніж кожний з його

конкурентів окремо (мажоритарна система відносної більшості).

Пропорційна (від лат. prorportio - співвідношення, визначена частина)

виборча система передбачає вибори депутатів по партійних списках у

багатомандатних округах. Виборці голосують за список тієї чи іншої партії.

Але для проходження партії у парламент установлюється процентний бар'єр

голосів виборців – 3-5%.

Змішана система передбачає сполучення мажоритарної й пропорційної

систем.

В Україні змішана система виборів. Вона передбачена Законом «Про вибори

народних депутатів України» від 24 вересня 1997 р. з наступними змінами й

доповненнями.

Депутати обираються громадянами України на основі загального, рівного,

прямого виборчого права шляхом таємного голосування по змішаній

(мажоритарно-пропорційної) системі. Виборчий процес здійснюється на засадах

вільного, рівного висування кандидатів у депутати, гласності й відкритості,

рівних можливостей для всіх кандидатів.

Участь громадян України у виборах є добровільним. Вважається, що

виборці, що не прийняли участь у голосуванні, підтримують волевиявлення

виборців, що прийняли участь у голосуванні.

Усього обирається 450 депутатів. З них 225 по одномандатних округах і

225 по списках кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків

партій по багатомандатному виборчому окрузі на основі пропорційного

представництва.

Одномандатні округи утворяться Центральною виборчою комісією з

приблизно рівним числом виборців у кожнім виборчому окрузі. Територією

багатомандатного виборчого округу є територія України, а його центром -

місто Київ. Виборцями цього округу є всі громадяни України, що мають

виборче право.

Виборче право - це система правових норм, що регулюють суспільні

відносини, зв'язані з виборами органів державної влади і місцевого

самоврядування.

Виборче право - один з інститутів конституційного права.

Джерелами виборчого права України, що закріплюють порядок організації й

проведення виборів в Україні є Конституція, Закон України «Про вибори

народних депутатів України», Закон України «Про вибори Президента України»,

Закон України «Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних,

міських, районних у містах, обласних Рад».

Поняття «виборче право» також може використовуватися в іншім значенні

(у суб'єктивному змісті) як суб'єктивне право громадянина обирати (активне

виборче право) і бути обраним (пасивне виборче право) у державні органи й

органи місцевого самоврядування. Активне виборче право виникає з 18 років

(ст. 70), а пасивне - з 21 року (ст. 76).

При цьому виділяється активне виборче право - право обирати, тобто

брати участь у виборах; і пасивне виборче право - право бути обраним в

органи державної влади і місцевого самоврядування.

Основою виборчого права України є демократичні принципи загального,

рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Законом України «Про вибори народних депутатів України» передбачені

етапи організації й проведення виборів:

- висування й реєстрація кандидатів у депутати;

- передвиборна агітація;

- голосування;

- підрахунок голосів і визначення результатів виборів.

Кожен виборець одержує два бюлетені: один для голосування по виборам в

одномандатному і другій для голосування по виборам у багатомандатному

загальнодержавному виборчих округах.

У бюлетень для голосування по одномандатному виборчому окрузі вносяться

за абеткою всі зареєстровані в цьому окрузі кандидати в депутати з

указівкою прізвища, імені, по батькові, року народження, посади (заняття),

місця роботи й проживання, партійності.

У бюлетень для голосування по багатомандатному загальнодержавному

виборчому окрузі вносяться назви політичних партій, виборчих блоків партій

у порядку, визначеному жеребкуванням, що проводить центральна виборча

комісія після реєстрації списків кандидатів у депутати від політичних

партій, виборчих блоків партій з обов'язковим переліком політичних партій,

що утворили виборчий блок, а також з указівкою прізвища з ініціалами перших

п'яти кандидатів із внесеного кожною політичною партією, виборчим блоком

партій списку кандидатів у депутати.

Обраним по одномандатному виборчому окрузі вважається кандидат у

депутати, що одержала більшість голосів виборців, що прийняли участь у

голосуванні, щодо інших кандидатів, що балотувалися в даному виборчому

окрузі.

Право бути обраним по багатомандатному загальнодержавному виборчому

окрузі одержують кандидати в депутати від політичних партій, виборчих

блоків партій, що перебороли 4 % бар'єр голосів виборців. Депутатські

мандати між ними розподіляються пропорційно числу отриманих ними голосів.

Списки кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків

партій, що одержали менш 4% голосів виборців, що прийняли участь у

голосуванні, не одержують право на участь у розподілі депутатських

мандатів.

Депутатом місцевої ради може бути обраний громадянин України, що на

день виборів досяг 18 років, має виборчі права і постійно чи проживає

працює на території відповідного ради

Народним депутатом України може бути громадянин України, що досяг на

день виборів 21 року, що має право голосу і проживає в Україні протягом

останніх п'яти років

Прямі чи непрямі чи пільги обмеження виборчих прав громадян України в

залежності від походження, соціального і майнового положення, расової і

національної приналежності, підлоги, утворення, мови, відносини до релігії,

політичних переконань, роду й характеру занять, не передбачені чинним

законодавством, заборонені.

Не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними.

Здійснення виборчого права припиняється на відповідний період для

облич, що містяться по вироку суду в місцях позбавлення волі, а також

обличчя, що знаходяться за рішенням суду в місцях примусового лікування.

Принцип рівного виборчого права означає, що кожен виборець в Україні

має, на виборах Президента України і на виборах народних депутатів України

один голос. Під час виборів депутатів і голів місцевих Рад виборець має

один голос по виборам депутатів відповідних місцевих рад і один голос на

виборах голови відповідного ради.

Усі виборці беруть участь у виборах на рівних підставах, тобто голос

кожного виборця дорівнює голосу будь-якого іншого виборця і жоден виборець

не має ніяких переваг перед іншими виборцями.

Наявність у кожного виборця тільки одного голосу забезпечується тим, що

виборець не може бути включений більш ніж в один список виборців; він

голосує особисто і для одержання виборчого бюлетеня потрібно пред'явлення

документа, що засвідчує особистість виборця, а в списку виборців робиться

оцінка про видачу виборчого бюлетеня.

Участь у виборах на рівних підставах забезпечується тим, що виборчі

округи по кожним виборам утворяться з приблизно рівним числом виборців.

Таким чином, голос виборця в одному виборчому окрузі дорівнює голосу

виборця в будь-якому іншому виборчому окрузі.

Принцип прямого виборчого права виражається в тім, що Президент,

народні депутати й голови місцевих рад обираються громадянами

безпосередньо, а не нижчестоящими представницькими чи органами спеціальними

Страницы: 1, 2



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.