реферат, рефераты скачать Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
реферат, рефераты скачать
реферат, рефераты скачать
МЕНЮ|
реферат, рефераты скачать
поиск
НБУ-финансовый агент правительства

НБУ-финансовый агент правительства

НБУ – фінансовий агент уряду

ЗМІСТ

Вступ. 4.

І. Сутність функції НБУ, як банкіра і фінансового агента уряду. 10.

1. Банківське обслуговування, як функція НБУ. 10.

2. Обслуговування внутрішнього державного боргу. 17.

3. Обслуговування державного зовнішнього боргу. 42.

4. Касове виконання державного бюджету. 51.

ІІ. Нормативно-правові основи діяльності Національного банку України.

61.

1. Національний банк і банківська система України. 64.

2. Роль національного банку у зовнішньоекономічній діяльності

України. 69.

3. Національний банк і реформування української економіки. 77.

ІІІ. Операції Національного банку України як фінансового агента

уряду. 87.

1. Виконання держбюджету. 90.

2. Обслуговування внутрішнього державного боргу. 99.

3. Обслуговування зовнішнього державного боргу.

108.

4. Кредитування уряду. 126.

5. Банківське обслуговування уряду. 132.

Висновки. 147.

Література . 152.

Вступ

На момент здобуття незалежності України в ній був відсутній досвід

державотворення і ясне розуміння економічної ситуації. Свою допомогу у

створенні моделі економічних трансформацій запропонували міжнародні

фінансові інституції - Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк,

Європейський банк реконструкції і розвитку, розвинені країни світу.

В них теж не було досвіду з ефективної трансформації на

постсоціалістичних теренах. Керуючись лише зовнішньою схожістю ситуації

(неконкурентоспроможністю економіки), іноземні експерти запропонували

Україні неоліберальну модель розвитку економіки, яка була створена для

слаборозвинених країн. Хоча вже на той час авторитетні економісти,

аналізуючи досвід проведення реформ в країнах "третього світу" Центральної

і Східної Європи застерігали від сліпого копіювання стандартних рецептів

міжнародних фінансових інституцій і підкреслювали, що успіху реформи

досягали лише в країнах, які проводили власну економічну політику і суттєво

коригували курс, запропонований іноземними радниками.

Ця модель передбачала, що спочатку має бути досягнута стабілізація

економіки, а вже потім - розпочатись економічне зростання. Стабілізація ж

передбачала повну лібералізацію цін і зовнішньої торгівлі, суто

монетаристський підхід до боротьби з інфляцією, ставку на саморегулюючу

роль ринку, як на макро- так і на мікрорівні економіки, заборону

застосування захисту від негативного впливу недобросовісної конкуренції,

реалізацію прискореної програми приватизації, ставку на розвиток малого

бізнесу переважно у сфері торгівлі.

Протягом останніх років реформатори в економічному блоці уряду

намагалися виконувати рекомендації іноземних радників (зокрема, з МВФ) і

умови надання кредитів МВФ, часто - навіть нехтуючи чинним законодавством.

Наслідками реалізації запропонованої Україні моделі економічного розвитку

були неоднозначними. З одного боку - падіння обсягів ВВП від 1991 до 1998

років на 55,2 %, збільшення питомої ваги сировинних галузей до 50 % проти

21 % у 1990 р.; нелегальний відтік капіталів за межі України, який на

початок 1999 р. становив 8 млрд доларів; скорочення капіталовкладень за

роки незалежності майже у 5 разів; досягнення рівнем бартеризації

економічних взаємин 40 % обсягу реалізованої продукції; кредиторська

заборогованість, яка на початок 1999 р. склала 153,6 млрд гривень; втрата

значної частини внутрішнього ринку, який по окремих видах товарів на 60-90

% заповнений імпортною продукцією; зростання зовнішнього боргу, величина

якого на початок 1999 р. перевищила 12 млрд доларів; падіння життєвого

рівня значної частини громадян України, до 50 % яких проживають за межею

малозабезпеченості; зростання імпортної залежності України від постачання

продукції стратегічного характеру; відтік і скорочення інтелектуального

наукового потенціалу; поширення "тіньової економіки", корупція,

криміналізація економіки і перетворення її на об'єкт протиборства

політичних сил, втрата зовнішніх ринків збуту української продукції.

Проте одночасно було немало зроблено і в частині розбудови ринкових

структур, приватизації, становлення стабільної державної валюти. Значна

частина українських підприємств перейшла на випуск конкурентоспроможної

продукції. У 2001 році валовий внутрішній продукт України збільшився у

порівнянні 2000 роком на 9%, темп приросту перевищено більш як в 1,5 раза.

Збережено досягнуті у 2000 році високі темпи приросту обсягів промислового

(14,2% проти 13,2) і сільськогосподарського виробництва (9,9 проти 9,8),

здобуто їх прискорення у сфері інвестування в основний капітал (17,2 проти

14,4), обороту роздрібної торгівлі (11,7 проти 6,9), будівельної діяльності

(на 10,6 проти 1,6 %).

Приріст споживчих цін у 2001 році становив 6,1%, що вчетверо нижче

минулорічного показника (25,8%), та удвічі нижче прогнозованого на початку

року (12,3%).

У січні - листопаді 2001 р. порівняно з відповідним періодом 2000 р. обсяг

зовнішньої торгівлі товарами збільшився на 14,2% і становив $ 29,2 млрд.

дол.

В структурі експорту спостерігається ряд позитивних змін. Частка

чорних металів зменшилася з 35,1 до 30,9%, добрив - з 2,8 до 2,2%. З 2 до

0,9% зменшилась питома вага експорту нафти, газу, електроенергії. Натомість

частка молока і молочних продуктів збільшилась з 0,9 до 1,7%, зернових

культур - з 0,8 до 2,5%, паперу та картону - з 1,25 до 1,6%, інструментів -

з 0,2 до 2,5%, машин, устаткування та механізмів - з 9,2 до 10,5%.

Наші макроекономічні досягнення виглядають не надто стійкими та

переконливими саме через непослідовність у ринкових перетвореннях і сучасну

недосконалість ринкових інститутів. Про наші сьогодняшні проблеми краще за

інших сказав відомий польський економіст Лешек Бальцерович:

«У мене виникло таке враження, що чимало начебто інтелігентних людей

перестають мислити, коли починають говорити про державу, ставлячись до неї

так, буцім вона є коморою необмежених засобів, здатних розв’язати усі

проблеми. Тим часом, на державу треба дивитися як на важливий, але

обмежений засіб. Адже обмеженими залишаються і термін, і компетенція уряду

та працедавців, обмежені кількість, кваліфікація та знання державних

службовців, врешті скромними залишаються реальні фінансові засоби, якими

володіє держава, бо вона має їх стільки, скільки забирає в людей через

різні податки».

В останні роки НБУ (чи не єдина з наших державних установ) демонструє

всі якості локомотива і регулятора української економіки. Він зумів стати

справжнім ринковим інститутом, що стійко витримує тиск з боку прибічників

«світлого вчора». Наведені нижче діаграми переконливо свідчать про

ефективну діяльність НБУ, яка знайшла відповідну оцінку у світової

спільноти.

[pic]

[pic]

[pic]

[pic]

Правління Національного банку України проаналізувавши динаміку

макроекономічних і монетарних показників у січні-травні 2002 року,

враховуючи фактичний індекс споживчих цін у травні та його прогнозну оцінку

до кінця 2002 року, а також з метою забезпечення стабільності грошово-

кредитного ринку прийняло постанову від 04 червня 2002 року № 207, якою

передбачено залишити розмір облікової ставки у травні 2002 року на рівні,

що діяв у травні п. р. - 10 відсотка річних.

На практиці принципи ліберальної економіки почали втілюватися в

Україні тільки з кінця 1999 р., коли за значної підтримки законодавців до

влади прийшов уряд, що вважався прозахідним і рішуче налаштованим на

поглиблення і радикалізацію ринкових реформ. Однак у практичній діяльності

новому складові Кабміну довелося зіткнутися з серйозними труднощами. Втім,

уряду Ющенка, який до призначення Прем’ром очолював НБУ, вдалось зробити

досить багато.

У кредитно-грошовій сфері було здійснено повернення до політики

стримування росту грошової маси та інфляції, що сприяло значному зниженню

ціни кредитів і їх доступності для більшості виробників. Витіснення з обігу

негрошових форм розрахунків та перехід до прозорого виконання реального

бюджету дозволили суттєво покращити соціально-економічний стан країни та її

населення.

«Промислова політика» як така стала відсутньою, оскільки Ющенко і

його прихильники дотримуються тієї точки зору, що вільний ринок самостійно

визначає пріоритети економічного розвитку. У зв'язку з цим, а також

подальшою лібералізацією зовнішньої торгівлі, продовжилось поглиблення

депресії наукоємних виробництв. Стимулювання експорту здійснювалось шляхом

переговорів із зовнішньоторговельними партнерами про взаємне скорочення

торгових бар'єрів.

Відбулось прискорення темпів приватизації і регуляторної реформи, які

можуть принести успіх, якщо будуть спрямовані не на досягнення кількісних

показників, а на підвищення ефективності управління власністю, систему

корпоративного управління власністю і дійового захисту прав акціонерів, а

також залучення приватних капіталів у народногосподарський обіг.

В квітні 2001 р. політичний маятник в Україні хитнувся. Новий уряд

ще не наважився на значні зміни кредитно-грошової політики, тому зростання

макроекономічних показників поки продовжується, хоча темпи його

уповільнилися. Проте намагання керувати економікою в «ручному режимі» може

зруйнувати нестійкі позитивні тенденції. І тут багато чого залежить від

НБУ, який продовжує лишатися справжнім бастіоном ринкових перетворень. Тому

актуальність даної роботи полягає в розгляді функціонування НБУ та його

впливу на основні показники економіки країни.

Метою і завданням даної роботи є аналіз діяльності Національного

банку України як фінансового агенту уряду та його впливу на макроекономічні

показники і подальше реформування економіки.

Розділ 1. Сутність функції НБУ, як банкіра і фінансового агента уряду

1.1. Банківське обслуговування – основна функція НБУ

Центральні банки, виступаючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють

з фінансовими органами. Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань

монетарної і фіскальної політики, так і під час повсякденного виконання

фінансових операцій.

Центральні банки відіграють помітну роль у касовому виконанні

державного бюджету. Суть касового виконання бюджету полягає в організації

надходження грошових коштів до бюджету (податки, збори, виторг від

реалізації державних цінних паперів) і видачі бюджетних коштів у процесі

виконання бюджету. Центральний банк, як правило, веде рахунок Міністерства

фінансів (казначейства) і забезпечує таким чином розрахунково-касове

обслуговування уряду, що дає змогу, у свою чергу, уряду, враховуючи

особливий статус банку, мінімізувати ризики, пов'язані з банківським

обслуговуванням.

У процесі касового виконання бюджету кошти списуються з рахунків

платників податків, покупців державних цінних паперів, що відкриті в

комерційних банках, і зараховуються на рахунок міністерства фінансів

(казначейства), відкритий у центральному банку. У результаті збільшуються

депозити уряду і зменшується грошова база. Коли уряд фінансує державні

витрати, то процес розвивається у зворотному порядку. Наприклад, при оплаті

устаткування для державного медичного центру кошти списуються з рахунка

Міністерства фінансів (казначейства) і зараховуються на рахунки

постачальників устаткування, відкриті в комерційних банках. Депозити уряду

зменшуються, а банківські резерви і відповідно грошова база зростають.

В окремих країнах кошти державного бюджету зберігаються не тільки у

центральному банку, а й у комерційних банках. Наприклад, у США кошти, які

Казначейство отримує від податкових надходжень, і виторг від продажу

державних цінних паперів зберігаються на спеціально відкритих урядових

рахунках у найбільших комерційних банках (так звані «податкові і позичкові

рахунки»). Поточні платежі Казначейства, зокрема оплата виписаних

Казначейством чеків, здійснюються головним чином з рахунків, відкритих

Казначейству у Федеральних резервних банках (так звані «чекові рахунки»).

Кошти на «чекові рахунки» переказуються з «податкових і позичкових

рахунків» у міру потреби.

Оскільки надходження коштів до бюджету і витрачання цих коштів

протягом року у часі не збігаються, депозити уряду в центральному банку

характеризуються значними коливаннями і, отже, можуть бути джерелом

коливань у грошовій базі. Проте більшість цих коливань має тимчасовий

характер і Центральний банк може їх передбачити на основі інформації

міністерства фінансів про сподівані надходження і видатки, що дає банку

змогу вжити відповідних заходів через проведення операцій на відкритому

ринку і нейтралізувати вплив бюджетних коливань на грошову базу.

В умовах незбалансованості бюджету уряд стикається з проблемою

вишукування джерел фінансування дефіциту державного бюджету. У світовій

практиці відомі три методи фінансування дефіциту бюджету:

• податкове фінансування. В основі цього методу — підвищення урядом

податків, що веде до збільшення надходжень до бюджету. Податкове

фінансування не впливає на грошову базу;

• боргове фінансування. В основі цього методу — випуск урядом

боргових зобов'язань, виторг від розміщення яких спрямовується до бюджету.

Боргове фінансування також не справляє прямого впливу на грошову базу,

окрім випадків купівлі державних боргових зобов'язань центральним банком;

• фінансування шляхом емісії грошей. В основі цього методу —

отримання урядом кредитів від центрального емісійного банку у формі купівлі

банком державних боргових зобов'язань. Емісія грошей, яку таким чином

здійснює Центральний банк, прямо впливає на грошову базу, а отже і на

пропозицію грошей, і може призвести до небажаних наслідків у майбутньому.

Якщо дефіцит бюджету є великим відносно ВВП, має постійний характер і

фінансується за рахунок емісії грошей — це спричиняє збільшення пропозиції

грошей високими темпами, викликає подальше зростання рівня цін і провокує

інфляцію.

У розвинутих країнах намагаються уникати емісійного фінансування

бюджетного дефіциту. Добре розвинений ринок капіталів дає змогу урядам

розміщувати потрібну кількість державних боргових зобов'язань і таким чином

вирішувати проблему державних фінансів. Водночас у багатьох країнах з метою

захисту центрального банку від можливого тиску з боку уряду на

законодавчому рівні забороняється емісійне кредитування уряду шляхом

купівлі центральним банком державних боргових зобов'язань на первинному

ринку, тобто безпосередньо в емітента. Спілкування уряду і центрального

банку стосовно боргових зобов'язань передбачається лише через відкритий

ринок, тобто вторинний ринок, на якому центральний банк проводить операції

з метою регулювання грошового ринку, використовуючи їх як інструмент

монетарної політики.

Країни, що розвиваються, не мають добре розвиненого і достатньо

місткого ринку капіталів, на якому уряд міг би розмістити потрібну

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.