реферат, рефераты скачать Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
реферат, рефераты скачать
реферат, рефераты скачать
МЕНЮ|
реферат, рефераты скачать
поиск
Колективний договір

Колективний договір

Міністерство освіти України

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

кафедра правознавства

КУРСОВА РОБОТА

з курсу “Трудове право України”

на тему: “Поняття та зміст колективного договору”

Виконала: студентка ІІІ курсу

спеціальності 6601 “Правознавство”

Петрик Л.А.

Перевірив: Ярошенко І.С.

Київ 2000 р.

Зміст

Вступ……………………………………………………………………3-4

1 глава. Поняття колективного договору……………………………..5-9

2 глава. Поняття колективних угод та їх види…………………….10-14

3 глава. Колективні переговори по укладенню колективного

договору…………………………………………………….15-21

4 глава. Порядок укладення колективного договору

і його зміст………………………………………………….21-27

5 глава. Контроль за виконанням колективного договору

і види відповідальності за виконання його

зобов‘язань…………………………………………………27-29

Висновки………………………………………………………………...30

Список використаної літератури………………………………………31

Вступ

Термін “колективні договори” вперше був застосований подружжям

Беатрисою та Сіднеєм Уебб в 1981 р. в їх науковій праці “Кооперативний рух

у Великобританії”.

Колективні договори не становлять єдиного метода встановлення умов

праці чи врегулювання трудових відносин. Навіть там, де колективно-

договірний метод має переважне застосівання, існують й інші методи:

індивідуальні переговори між трудящими і підприємцями, нормативне

регулювання з боку держави або якоюсь третьою стороною, встановлення

розміру заробітної плати та умов праці в односторонньому порядку

підприємцем тощо.

На сучасному етапі розвитку трудове законодавство багатьох країн

допускає боротьбу трудящих та їх страйки з метою поліпшення умов праці саме

в ході колективних переговорів і укладення колективних договорів.

Потенційно можлива або реально здійснювана боротьба трудящих і профспілок

становить характерну рису сучасних колективних договорів.

Відповідно колективний договір можна визначити як конкретний результат

боротьби трудящих та їх профспілок з підприємцями, який фокусується залежно

від співвідношення сил при колективних переговорах у вигляді загальних

положень про умови праці та соціальні права.

Необхідними умовами укладення колективного договору мають бути:

- вільні, без державного втручання, колективні переговори незалежних

від монополій представників трудящих, тобто можливість застосувати

колективно-договірну боротьбу аж до страйків;

- вільне, без державного регулювання, закріплення в колективній угоді

умов праці і соціальних прав, що досягнуті внаслідок співвідношення

сил, які склалися між трудящими і підприємцями.

Основною метою колективного договору є поліпшення умов праці,

розширення соціальних прав трудящих та їх профспілок. Ведучи боротьбу за

досягнення основної мети, трудящі і профспілки застосовують як наступальну,

так і оборонну тактику. Наступальна тактика проявляється в тому, що вони

висткпають ініціаторами укладення нових і переукладення старих колективних

договорів. До цього їх примушують погіршення умов праці і життя,

безробіття, посилення експлуатації, постійна інфляція і зростання вартості

“споживчого кошика”.

Тактику оборони трудящі та їх профспілки застосовують у відповідь на

довільні санкції підприємців або як реакцію на урядові соціальні заходи.

Таким чином, колективні договори сприяють підвищенню життєвого рівня

трудящих мас. Але в оцінці колективних договорів необхідний різносторонній

підхід. Слід акцентувати увагу на їх реальному значенні, оскільки вони

виступають не тільки як засіб соціально-економічної боротьби, а й як тормоз

цієї боротьби, обмежуючи її або навіть підкоряють інтересам підприємців.

В принципі підприємці завжди проти колективних договорів. Тільки під

тиском трудящих та їх профспілок вони змушені їх укладати, намагаючись при

цьому пристосувати їх до своїх інтересів.

В усіх випадках при проведенні колективних переговорів важливе значеня

має страйк або можливість його проведення. Для трудящих та їх

представницьких організацій завжди повинна існувати можливість страйку, бо

саме під його загрозою можна добитися від підприємців певних поступок. При

відсутності такої можливості трудящі стають беззахисними перед

підприємцями.

Колективний договір є і надалі залишається основним документом

локальної дії на підприємствах. Укладення колективного договору значною

мірою сприяє регулюванню виробничих і трудових відносин, підвищенню

ефективності виробництва та зміцненню дисципліни, поліпшенню умов та

охорони праці, посиленню соціального захисту трудящих та їх сімей,

пом‘якшує соціально-економічну напругу в умовах переходу до ринку.

1. Поняття колективного договору

В усіх країнах колективний договір традиційно розглядається як бажаний

засіб фіксації заробітної плати та інших умов найму, регулювання відносин

між підприємцями і працівниками. Гнучкість і пристосованість колективних

договорів давно підтверджені практикою, бо їх результати відповідають

життєвим інтересам соціальних партнерів та їх представників.

Як вже відзначалося, колективні договори в більшості країн світу є

переважним засобом регулювання трудових відносин. При цьому досить часто

колективний договір залежить від політики уряду і одержує законодавче

обгрунтування. Успіх колективних договорів полягає і в тому, що в них

закріплюються поняття, широко вживані в житті, тому вони стали основним

засобом реалізації соціальної справедливості і гуманного ставлення до

людини праці.

Фіксуючи нормальні умови праці, колективний договір дозволяє трудящим

брати участь у прийнятті рішень. Він ніби послаблює абсолютну владу

власника або уповноваженої ним особи в питаннях, що раніше вирішувались

виключно в нормативному порядку.

При єдиній формі власності на засоби виробництва – державній – роль

колективного договору в регулюванні трудових відносин була приниженою.

Протягом тривалого часу працівники байдуже ставилися до колективного

договору, не вбачаючи в ньому практичної користі, оскільки була відсутньою

можливість будь-що змінити в поліпшенні умов праці та підвищенні

заробітної плати.

Розвиток ринкових відносин змінив ставлення трудящих до колективного

договору. Вони почали вбачати в ньому засіб регулювання всього комплексу

соціально-побутових умов, метод регулювання трудових відносин.

Визначення поняття колективного договору давалось в Кодексі законів про

працю УРСР 1922 р. Стаття 15 цього Кодексу визначала колективний договір

як угоду, що укладалася професійною спілкою як представником робітників і

службовців, з однієї сторони, й наймачем, – з другої, якою встановлювались

умови праці й найму для окремих підприємств, установ і господарств або їх

груп, і визначався зміст майбутніх особистих (трудових) договорів найму.

В постанові Ради Міністрів СРСР від 4 лютого 1947 р. «Про укладення

колективних договорів на підприємствах» практика укладення колективних

договорів відновлювалась з 1947 р. з метою забезпечення виконання і

перевиконання виробничих планів, дальшого зростання продуктивності праці,

поліпшення організації праці, а також підвищення відповідальності

господарських і профспілкових організацій за поліпшення матеріально-

побутових умов і культурного обслуговування робітників, інженерно-

технічних працівників і службовців підприємства.

В п. 6 цієї постанови на міністерства і ВЦРПС покладалась

відповідальність за те, щоб у колективні договори не включались системи

оплати праці робітників, інженерно-технічних працівників і службовців, не

затверджені урядом. Отже, колективним договором визнавалась господарсько-

політична угода, за якою робітники, інженерно-технічні працівники і

службовці брали на себе обов'язок щодо виконання і перевиконання планів

по дальшому зростанню продуктивності праці. Щодо її оплати, то в

колективний договір можна було включати лише ті системи, що затверджувались

у централізованому порядку. За дотриманість цієї вказівки несли

відповідальність не тільки державні установи, а й професійні спілки.

Постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС вщ 6 березня 1966 р. «Про

укладення колективних договорів на підприємствах» сторонам було надано

право включати до колективного договору нормативні положення з питань

праці і заробітної плати, у зв'язку з чим колективний договір набув

нормативного характеру. Ще більшого розширення знайшли повноваження

нормативного характеру в колективному договорі згідно до Закону України

«Про колективні договори і угоди» і розділу 11 «Колективний договір» КЗпП

(ст.ст. 10-20) в редакції Закону України від 15 грудня 1993 р. Але ні в

цьому Законі, ні в КЗпП визначення поняття колективного договору не

дається. Відповідно до цих законодавчих актів специфічним в регулюванні

колективних правових відносин є те, шо держава надає їх сторонам права і

можливості в певних межах приймати акти, що мають нормативний характер.

Можливість такої нормотворчої діяльності носить яскраво виражений

демократичний характер. Завдяки цьому нормативні приписи держави

доповнюються деталями, що відображають інтереси окремих трудових

колективів.

В науці трудового права колективний договір розглядається двояко: як

інститут трудового права і як локальний правовий акт. Як інститут

трудового права колективний договір становить сукупність правових норм, що

визначають порядок розробки, укладення та виконання трудового договору. Як

локальний правовий акт колективний договір являє собою угоду між власником

і трудовим колективом про локальне регулювання трудових, виробничих і

соціально-економічних відносин на підприємстві. За своєю цільовою

спрямованістю він покликаний конкретизувати відносини між власником і

трудовим колективом з питань економічного і соціального розвитку з

урахуванням специфічних умов підприємств.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про підприємства в Україні»

колективним договором регулюються виробничі, трудові й економічні відносини

трудового колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці,

соціального розвитку, участі працівників у використанні прибутку

підприємства, якщо останнє передбачене статутом підприємства.

Аналіз правових актів, які обумовлюють порядок укладення і зміст

колективних договорів, дає можливість визначити колективний договір як

угоду, що укладається власником підприємства або уповноваженою ним особою,

з однієї сторони, і трудовим колективом найманих працівників, який

уповноважив профспілковий комітет чи інший представницький орган на

проведення колективних переговорів і укладення договору, – з другої, з

метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин,

що потребують додаткової регламентації з урахуванням особливостей

здійснення праці на даному підприємстві, а також питань, що не урегульовані

чинним законодавством.

Метою колективного договору є поліпшення господарської діяльності

підприємства, підвищення його рентабельності і якості продукції, що

випускається, забезпечення трудящим можливості брати участь в управлінні

виробництвом, удосконалення винагороди за працю, підняття рівня охорони

праці, матеріально-побутового та культурного обслуговування працюючих.

Забороняється включати до колективного договору умови, що погіршують

порівняно з чинним законодавством становище працівників.

Зміст колективного договору і його сторони значною мірою залежать від

форми власності на засоби виробництва. Якщо власність державна,

колективний договір укладається на основі Генеральної і галузевих угод.

Партнерами по переговорному процесу виступають уповноважена державним

органом службова особа, з однієї сторони, і профспілковий комітет як

представник трудового колективу – з другої. Вважається, що норми

соціального захисту найманих працівників з питань оплати праці, режиму

роботи і відпочинку та з інших питань, зафіксовані в колективному договорі,

повинні бути вищі за ступенем захисту у порівнянні з Генеральною та

галузевими угодами.

Однак кількість державних підприємств внаслідок процесів приватизації

невпинно зменшується. На підприємствах інших форм власності, крім

державної, працівники можуть виступати в двох ролях: як співвласники майна

(акціонери, орендарі, члени кооперативу), їм належить право обирати

правління, брати участь у формуванні, розподілі та використанні прибутку,

одержувати дивіденди; одночасно вони можуть бути й найманими працівниками,

тому мають право на договірне регулювання трудових та соціально-

економічних відносин шляхом укладення колективного договору. Це не

стосується громадян, які є акціонерами, але не працюють на даному

підприємстві.

Крім того, колективний договір, який включає локальні норми по

використанню праці і відтворенню робочої сили, є важливою юридичною

основою для укладення індивідуальних трудових договорів між працівником і

власником або уповноваженим ним органом.

В укладенні колективного договору не менше працівників повинен бути

зацікавленний власник або уповноважена ним особа. Як вже відзначалося,

колективний договір встановлює локальні норми в сфері праці і соціального

розвитку. Тому існує безпосередній зв'язок між стимулами праці і

соціальними резервами виробництва. Чим оптимальнішими будуть локальні

правові норми, тим більшою мірою колективний договір сприятиме ефективному

господарюванню, стимулюватиме виробництво. Проявляючи турботу про себе,

працівники тим самим роблять значний внесок у розвиток виробництва,

пщвищення його ефективності.

Але одночасно слід враховувати, що інтереси найманих працівників і

власника, їх погляди на одні й ті ж питання не в усьому і не завжди

збігаються. Працівники зацікавлені в першу чергу у високому рівні оплати

праці, встановленні додаткових пільг, гарантій, створенні належних умов

праці, скороченні тривалості робочого часу, а підприємець – в одержанні

високих прибутків, підвищенні ефективності виробництва при менших

затратах, підвищенні конкурентоспроможності підприємства. Звідси і

суперечності, спори, конфлікти.

Однак спільність інтересів є позитивною основою для розробки і

укладення колективного договору як юридичного документу, яким

встановлюються загальні зобов'язання сторін, що відповідають чинному

законодавству України.

2. Поняття колективних угод та їх види

Світовий досвід виробив ефективний засіб досягнення консолідації та

соціального миру в суспільстві. Це – соціальне партнерство на державному,

галузевому та виробничому рівнях. Така система передбачає обов'язковий

діалог, хоч би яким важким він не був, між профспілками, урядом та

підприємцями.

Це є єдиною цивілізованою альтернативою руйнівним страйкам, які ще

більше погіршують економічну ситуацію, посилюють розлад у суспільстві.

Система соціального партнерства почала складатися в Україні на початку

Страницы: 1, 2, 3



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.