реферат, рефераты скачать Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
реферат, рефераты скачать
реферат, рефераты скачать
МЕНЮ|
реферат, рефераты скачать
поиск
Полiтична свiдомiсть, культура i громадянство

Полiтична свiдомiсть, культура i громадянство

ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ, КУЛЬТУРА І ГРОМАДЯНСТВО

ПОЛІТИЧНА І ГРОМАДЯНСЬКА СВІДОМІСТЬ

СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ

Особливістю політичних процесів є свідомий цілеспрямований характер дії

його суб'єктів — індивідів, класів, соціальних груп і націй, а також

політичних інститутів, які виражають їхні інтереси. Тому об'єктами

політології виступають політична свідомість, політична ідеологія,

громадська думка, політична і громадянська культура.

Під політичною свідомістю розуміємо свідомість учасників політичного

процесу, всіх тих сил, які борються за владу і її здійснюють. Цей вид

свідомості безпосередньо зумовлений політичним буттям. Однак на нього

впливають також соціально-економічні, національні і культурні фактори.

Важко переоцінити і той вплив, який на політичну свідомість суспільства

справляють» глибокі структурні та якісні зміни в системі міжнародних

відносин.

Оскільки суспільство — складна система, то і політична свідомість не є

однорідною. Насамперед вона виступає як специфічна форма мислення, вияву

політичних інтересів певних класів, страт тощо. Проте неоднорідність самих

класів, наявність різних груп і верств у них, існування інших форм

соціальних спільностей — усе це ще більше диференціює політичну свідомість.

Цей процес поглиблюється внаслідок ускладнення соціальної структури

сучасного суспільства.

Політична свідомість виступає активним фактором політики, передусім через

те, що вона здатна випереджувати практику, а отже, прогнозувати політичні

процеси. Політична свідомість чинить значний вплив на політичне життя,

визначаючи спрямування політичної діяльності різних спільностей, партій,

суспільно-політичних рухів та індивідів.

Політична свідомість — явище багаторівневе. По суб'єкту воно виявляється

як свідомість на рівні всього суспільства, далі — нації, класів, групи —

великої чи малої, формальної чи неформальної, вікової та іншої, нарешті,

-індивіда. Якщо йдеться про глобальні загальнолюдські інтереси і проблеми,

то виділяється загальнолюдська політична свідомість.

Суттєвою для політики є також масова свідомість. Вона покликана до життя

процесом зростання маси людей, які беруть участь в історичних діях,

примноженням та ускладненням політичних зв'язків. За своїм змістом масова

свідомість становить сукупність ідей, уявлень, у тому числі ілюзорних

почуттів, настроїв, що відображають всі сторони життя суспільства, доступні

масам і здатні викликати у них інтерес. Носієм її виступає маса як

сукупність індивідів. Особливості масової політичної свідомості зумовлені

рисами такої сукупності, зокрема тим, що це аморфне, випадкове і нестійке

утворення, яке виникає на грунті і в межах певної конкретної політичної

ситуації. Для масової політичної свідомості властиві розірваність,

суперечливість, здатність до несподіваних швидких змін в одних випадках і

закостеніння в інших.

Однією з деформацій масової політичної свідомості є стійке поширення

синдрому ворога. В її основі лежать певні причини. Зокрема, в часи

сталінщини мільйони людей були втягнуті у пошуки і знищення "ворогів

народу", якщо не було ворогів реальних, то вигадували їх. Діяли і

суб'єктивні фактори — чиясь зла воля, надмірна амбітність, пихатість. На

грунті такого буття, особливо авторитарності, виникали соціальні групи і

сили, у тому числі партійно-державна номенклатура, етократія, яким був

вигідний образ ворога. Це дуже небезпечний синдром, особливо тепер, коли в

умовах будівництва суверенної Української держави ламається старе і тільки

утверджується нове в масовій свідомості. В соціальному плані потреба в

образі ворога штовхає на шлях неправильних, часто трагічних рішень.

Міжнаціональні конфлікти, зниження дисципліни і відповідальності,

безгосподарність — усе це наштовхує на висновок: потрібна "міцна рука". В

історичному плані ми стоїмо зараз на роздоріжжі: одна дорога — це

повернення до старого, дорога у безвихідь, другий шлях — рішуче подолання

всього того, що деформує нашу душу. А це вимагає рішучого подолання

синдрому ворога в політичній свідомості.

ІДЕОЛОГІЯ ТА ПОЛІТИКА

Однією із форм політичної свідомості є політична ідеологія— цілісне,

концептуальне відображення інтересів певних класів, соціальних груп та

інших спільностей, пов'язане з боротьбою за владу, її здійснення і захист з

метою реалізації цих інтересів.

Теоретичний та ідеологічний рівні політичної свідомості відрізняються,

оскільки ідеологія на відміну від науки не тільки несе знання, а й відбиває

певне ставлення до предмета знання. Ідеологія, за висловом Г. Шахназарова,

завжди пристрасна, а наука, навпаки, безпристрасна, в усякому разі

зобов'язана бути такою. Вона не має права підлаштовуватися під будь-які

смаки і настрої. Це закон її існування, порушення йото призводить до

виродження наукового знання. Ідеологія відрізняється також від релігії.

Утвердження ідеології не можна довести, підтвердити експериментальне, але

не можна і спростувати. На відміну від релігії, вважає А. Зінов'єв, вона

вимагає не віри у свої постулати, а формального визнання або прийняття їх.

Д. Белл зазначав, що "ідеологія" — це слово "занепадницьке". Ідеологія — це

відчуження від життя людини, це заманювання її в хащі конструкцій, які вже

давно заржавіли.

Ідеологію не можна відокремити від влади, владних відносин. За допомогою

ідеологічних категорій, зазначає К. Гаджієв, обґрунтовуються або

заперечуються ті чи інші політичні інститути, політичні курси, соціально-

політичні доктрини. Врешті-решт вона покликана надавати значимості

інституційним стосункам між людьми, пояснювати політичні реальності в

конкретно-історичних умовах.

По-справжньому конструктивна ідеологія повинна відповідати життєвим

реаліям і спиратися на досягнення науки. Правильно сформульовані

ідеологічні доктрини дають змогу розробити адекватні підходи до соціальних

процесів, проблем внутрішньої і зовнішньої політики. Інша справа, коли

ідеологія утопізується.

Успішне розв'язання політичних та інших завдань утвердження України як

незалежної демократичної держави ставить на порядок дня оновлення

політичної свідомості на основі творчого переосмислення і розвитку

політології згідно з історичним досвідом і досягненнями науки, реаліями

сучасного життя. Ідеологія як фактор політики набуває особливої

актуальності в зв'язку з утвердженням ідейного і політичного плюралізму,

появою політичної опозиції.

Подолання ідеологізмів є необхідною умовою формування політичної

свідомості, адекватної природі громадянського суспільства. Звичайно,

політична багатоукладність на грунті різних форм власності, в тому числі і

трудової приватної, політичний плюралізм і багатопартійність передбачають

як цілком нормальний стан суспільної свідомості ідеологічний плюралізм, а

отже, конкуренцію і суперництво різних ідеологій. Жодна ідеологія не

повинна бути державною, примусовою, офіційною, тобто виключається

ідеологічний монополізм. Хоча кожна партія намагається свою ідеологічну

платформу видати за єдино істинну.

Ідеологія відіграє значну роль у формуванні такого фактора політичного

процесу, як громадська думка.

РОЛЬ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ В ПОЛІТИЦІ

Це специфічний стан свідомості, який включає в себе потайне чи явне

ставлення різних соціальних спільностей до подій, фактів або процесів

соціальної дійсності, в тому числі політичної діяльності. Громадська думка

фіксує насамперед сприйняття дійсності через призму масової свідомості. В

ній віддзеркалюються як спільні, так і специфічні інтереси класів,

національних, професійних, духовних та інших спільностей, у цілому

суб'єктів політичного процесу.

Громадська думка як політичний інститут бере участь у здійсненні влади.

Це важливий механізм прийняття політичних рішень на всіх рівнях. Оскільки

громадська думка виступає знаряддям політики, то її формування є сферою

боротьби за владу. В цьому зв'язку складовою частиною політичного процесу

можна вважати боротьбу за громадську Думку.

Характер впливу громадської думки на політичні процеси залежить від

існуючого політичного режиму. Так, в умовах тоталітаризму, авторитаризму за

допомогою державних інститутів здійснюється маніпуляція масовою свідомістю

відповідно до офіційної ідеології. Звичайно, в цих умовах немає ніякої

потреби у вивченні громадської думки. Вирішальне значення має її нормативне

формування засобами тотальної пропаганди.

Як елемент функціонування політичних систем громадська думка є постійно

діючим фактором управління, за допомогою якого виконується декілька

впливових функцій, а саме: експресивно-контрольна, яка визначає політичну

позицію тих або інших спільностей; консультативна дає поради щодо пошуку

оптимальних політичних дій; директивна виносить рішення по тих або інших

питаннях, регулює поведінку індивідів, спільностей і установ, підтримує або

відкидає ті чи інші уявлення, цінності і норми.

Для того щоб ці функції були реалізовані, повинен бути гарантований вплив

громадської думки на функціонування політичної системи. Як зазначалося,

частиною цієї системи є інститути, за допомогою яких здійснюється її вплив

на процес прийняття політичних рішень, відбувається її включення в

політичний процес, його інститути і норми.

Визначається громадська думка дією багатьох факторів: складом тих

спільностей, що висловлюють свої думки. ступенем збігу інтересів верств і

груп, які входять до них, характером питань, що обговорюються, та ін. Сам

же процес формування і функціонування громадської думки може проходити

стихійно. Однак у сучасному суспільстві на цих процесах позначається певний

вплив з боку численних соціальних установ — політичних організацій, засобів

масової інформації.

Громадська думка може бути моністичною, плюралістичною і одностайною.

Може виступати правильним, реалістичним або хибним, ілюзорним уявленням

щодо дійсності. У цілому нинішній стан громадської думки характеризується

ідейною строкатістю, великою емоційною насиченістю. В цілому вона така, яка

повинна бути в суспільстві, що знаходиться на шляху розбудови демократичної

суверенної державності.

Основними каналами вияву громадської думки є референдум, опитування

населення, збори, маніфестації, всенародні обговорення. Особливе значення

мають засоби масової інформації. В сучасній політології вони розглядаються

як один із найважливіших інструментів завоювання і здійснення влади.

Західні політологи називають засоби масової інформації "четвертою гілкою

влади".

ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЯК ЗАСІБ ЗАВОЮВАННЯ І ЗДІЙСНЕННЯ ВЛАДИ

Спрямування політики та її дієвість визначаються не тільки існуючим

співвідношенням соціальних сил, а й політичною культурою суспільства на

певному етапі його розвитку.

В сучасних політичних дослідженнях існує понад ЗО визначень політичної

культури. Значне розходження в поглядах на одне і те ж явище пояснюється

його складністю і недостатнім вивченням. Так, Дж. Алмонд і С. Верба

визначають політичну культуру як сукупність психологічних орієнтацій людей

щодо політичних об'єктів. На їх думку, політична культура нації є особливий

розподіл зразків орієнтації стосовно політичних об'єктів серед

представників певної нації. Коли ми говоримо про політичну культуру

суспільства, зазначають Дж. Алмонд і С. Верба, то маємо на увазі політичну

систему, інтеріоризовану в знаннях, почуттях і оцінках населення.

Політична культура являє собою характеристику всього політичного життя,

тому її не можна зводити до окремих, хоча й дуже важливих явищ цієї сфери

суспільного життя, наприклад, тільки до політичної свідомості або

політичної поведінки.

Звичайно, політична культура включає в себе не всю політичну свідомість і

політичну поведінку, а лише те усталене, типове, що характерне для

політичного життя суспільства, для політичної свідомості і поведінки

основної маси населення, словом, те, що ввійшло у звичку.

До неї відносяться: знання про політику; оцінка політичних явищ,

оціночна думка того, як повинна здійснюватися влада, емоційний бік

політичних позицій — любов до Батьківщини, ненависть до її ворогів тощо;

визнання певних взірців поведінки, які діють в суспільстві, намагання їх

наслідувати.

Політична культура характеризує як суспільство в цілому, так і певні його

складові частини — класи, соціальні групи, нації, окремих індивідів. Щодо

суспільства в цілому, то мається на увазі синтез політичних культур усіх

діючих в ньому спільностей при домінуючій ролі культури панівного класу або

певної соціальної групи. Не можна тлумачити політичну культуру суспільства

як суму субкультур. Вона вбирає в себе найбільш стійкі, типові ознаки, які

характеризують політичну свідомість і поведінку основної маси населення, ті

політичні стереотипи, які переважають у певному суспільстві. Політична

культура утримує в собі сліди політичної культури і традицій минулого.

Під політичною культурою класів або інших великих соціальних груп

розуміється сукупність рис, що визначаються насамперед соціально-політичним

статусом спільності — чи вона панівна, чи ні, консервативна чи революційна,

а також її загальною, передусім духовною культурою. Політична культура

спільності включає в себе певні уявлення про справедливість чи

несправедливість існуючого ладу, його правомірність чи неправомірність,

цілі і способи політичної боротьби.

Саме різноманітність культур у часі і просторі пояснює, чому деякі

політичні системи, які відповідають одним умовам, виявляються неефективними

в інших умовах, чому політичні дії, ефективні стосовно одних народів, не є

результативними для інших. У зв'язку з цим особливого значення набувають

відмінності, які випливають зі своєрідності національних культур. Досвід

політичного розвитку засвідчує, що національний характер істотно

позначається на політичній поведінці того або іншого народу в різних

життєвих ситуаціях, на його політичній культурі.

Національний характер як продукт історичних дій, які накладаються одна на

одну, формується значною мірою під впливом політичних відносин минулого.

Так, перебування під деспотичним режимом сприяє формуванню анархічного

ставлення до влади. Стан війни або підготовки до неї формує військову

доблесть, почуття єдності. Необхідний тривалий досвід діяльності

демократичних інститутів для того, щоб у національному характері з'явилися

такі риси політичної культури, як терпимість, повага до прав меншості,

готовність до співробітництва з тими, хто думає по-іншому.

Національний характер суттєво впливає на політичну поведінку людей, а тим

самим опосередковано визначає істотні риси існуючого політичного ладу.

Особливо відчутний вплив національного характеру на поведінку людей у

кризових ситуаціях. Дія політики, яка не відповідає стійким рисам

національного характеру, приречена на невдачу.

Політична культура виконує ряд функцій. Визначальною серед них є

реалізація класових і національних інтересів, засвоєння і перетворення

політичних відносин в інтересах певних спільностей. Реалізація цієї функції

пов'язана з теоретичним осмисленням політичного життя і використанням

одержаних знань у діяльності політичних партій та органів державної влади.

Наступна функція — регулююча. Йдеться про забезпечення стійкого,

злагодженого і динамічного функціонування політичної системи на основі

притаманних їй ідеалів, норм традицій. Здійснення цієї функції забезпечує

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.