реферат, рефераты скачать Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
реферат, рефераты скачать
реферат, рефераты скачать
МЕНЮ|
реферат, рефераты скачать
поиск
Демократія: сутність, доктрини, різновиди

Демократія: сутність, доктрини, різновиди

Демократія: сутність, доктрини, різновиди

План

Вступ.

1. Виникнення, сутність, принципи.

2. Доктрини, різновиди.

Висновки.

Література.

В ХХ ст.слово “демократія” стало мабуть, найбільш популярним у народів

і політиків всього світу. Сьогодні немає жодного значного політичного руху,

який би не прагнув на здійснення демократії, не використовував цей термін у

своїх, часто далеких від справжньої демократії цілей.

Поки демократію чекають, про неї говорять, що вона безперечно настане,

коли ж вона настала, про неї кажуть, що вона може зникнути. Перш за все, її

нерідко вважали вищою і кінцевою формою, яка забезпечує впевнене і

благополучне існування. Тепер ясно відчувається, що зовсім не створюючи

міцну основу врівноваженного життя вона більш, ніж будь-яка інша форма

пробуджує дух пошуку. В країнах, які спробували цю форму на практиці, вона

вже давно перестала бути предметом страху, але також перестала бути

предметом поклоніння. Її противники розуміють, що при ній все ж можливо

існувати, її прихильники – погоджуються, що їй характерно багато недоліків,

щоб її незмірно звеличувати.

По суті, лише політична думка початку ХХ ст. найбільш близько підійшла

до сучасного розуміння демократії, але досягнув його, побачила, що

демократія привела не до ясного і прямого шляху, а до “роздоріжжя”. Замість

того, щоб бути рішенням суспільних задач, демократія сама стала задачою.

Оптимісти стверджують, що істинний шлях все ще не загублений, песимісти

приречено констатують початок занепаду.

Після розпаду СРСР утворилися нові незалежні держави. Живучи в новій

незалежній Україні, нам важливо створити державу демократичного типу. А

одним з найважливіших показників зрілості будь-якого суспільства є ступінь

його демократичності (рівень демократії). Але чи будь-яка країна готова до

демократії і, що вона в змозі дати суспільству і окремим людям -

зруйнування державності, хаос і анархію, чи свободу, порядок і процвітання?

Відповідь на це питання особливо актуальне для України, яка стала на

шлях демократизації суспільства. За нинішніх умов демократизація

суспільства в Україні є вирішальним засобом оновлення всіх сфер суспільного

життя. У соціальному розвитку демократія постає способом реалізації

суперечностей, вдосконалення і гармонізації суспільства. Демократія є

ціллю, і умовою, і ефективним засобом радикальної трансформації політичної

системи та всього суспільства, гарантією незворотності цього процесу.

Що ж представляє собою демократія, які її цілі, в чому причини її

популярності?

Виникнення, сутність, принципи.

Проблема демократії та її роль в суспільно-політичному житті є однією з

центральних у політології. Ще з античних часів політична думка розглядала

демократію, як органічну ознаку цивілізованості суспільства. Демократичні

форми організації сягають коренями в глубоке минуле, ще в родовий устрій,

вони виникли з появою людини. Через родові форми демократії пройшли майже

всі народи. Деякі вчені-етнографи вважають, що демократія – один з найважли-

віших факторів антропогенеза, появи роду людського. Як свідчать етногра-

фічні дослідження, недемократичні форми організації, які були засновані на

суровій ієрархії і підкоренні, за зразком мурашника чи бджолиного рою,

заводили наших пращурів у безвихідь.

Традиції первісної демократії зробили великий вплив на появу перших

класичних демократичних держав в Древній Греції і Риму. У працях мислителів

Стародавньої Греції ми вперше зустріаємо поняття “демократія”, (в перекладі

demos-народ, cratos-влада, тобто буквально, влада народу).

Характерною рисою демократії є її еволюція. Так кожному історичному

типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідала своя

форма демократії. Так, в рабовласницькій демократії (Афіни, Республіка Рим)

раби автоматично виключалися з усієї системи громадських відносин. Тільки

вільні громадяни користувалися правом обирати державних чиновників, брати

участь у народних зборах, володіти майном і т.д. За феодалізму( елементи

демократії почали зароджуватися у формі представницьких установ, що

обмежували абсолютну владу монархів (парламент в Англії, Генеральні штати у

Франції, кортеси в Іспанії, Державна Дума в Росії, Військова рада в

Запорізькій Січі). Величезний прогрес у розвитку демократії започаткували(

утвердження капіталізму й перемога буржуазних революцій в Англії, Франції,

інших країнах. Завдяки ліквідації кріпацтва і скасуванню феодальних

привілеїв сформувався цілий комплекс демократичних інститутів і процедур,

більшість з яких використовується і нині.

Життя розвінчало міф про “соціалістичну демократію”, яка нібито була

вищим типом демократичного устрою суспільства. За часів “тоталітарного

соціалізму” сталося не розширення і збагачення змісту демократії, а навпаки

– різке його збіднення, звуження і згортання (репресії, обмеження прав і

свободи та інше). Демократизм суспільства був фальшивим і декоративним, хоч

пропаганда й нав’язувала значній частині населення іллюзію народовладдя.

Розпочатий у роки хрущовської “відлиги” процес демократизації суспільного

життя був спершу загальмований, а потім і взагалі згорнутий. Дуже

непослідовно проводився курс на демократизацію і в перебудовний період.

Значною мірою труднощі переходу до демо-кратичних форм організації нашого

суспільства зумовлені дією тоталітарних і авторитарних традицій.

Що ж таке демократія? Існує багато підходів до тлумачення демократії.

Перше, головне значення пов’язане з етімологією, похо-дженням цього

терміну. “Демократія” перекладається з давньогрець-кої як “народовладдя”,

або використовуючи розшифровку цього визначення американським президентом

Авраамом Лінкольном, “правління народу, вибраного народом і для народу”.

Похідною від етімологічного поняття демократії є більш ширше

визначення, як форми будови будь-якої організації, заснованої на

рівноправній участі її членів в управлінні і прийняті в ній рішень за

більшістю. Зрозуміла в широкому значенні, демократія може існувати скрізь

де є організація, влада і управління.

В третьому значенні, демократія розглядається як заснований на

відповідній системі цінностей ідеал суспільного устрою і відповід-ного йому

світогляду. До числа складових цього ідеалу цінностей від-носяться свобода,

рівність, права людини, народний суверінітет та ін.

В четвертому значенні демократія розглядається як соціальний і

політичний рух за народовладдя, здійснення демократичних цілей і ідеалів.

Поняття демократії як народовладдя (і інші похідні від цього визначення

демократії) є нормативними, поскільки базуються на нормативному підході до

цього феномену. Демократія харак-теризується в цьому випадку як ідеал

,заснований на таких цінностях, як свобода, рівність, повага людської

гідності, солідарність. В першу чергу тільки своєму ціннісному змісту

демократія зобов’язана такою популярністю в сучасному світі.

Виявлення елементу утопізму, невідповідності між нормативним поняттям

демократії і реальністю, між ідеалом і життям, являється наслідком

емпіричного підходу до аналізу демократії. Такий підхід абстрагується від

ідеалів і апріорних оцінюючих міркувань і потребує дослідження демократії,

такою яка вона є насправді. У відповідності з виявленними у емпіричних

дослідженнях властивостями, уточнюється і переглядається поняття

демократії і її теорія.

Враховуючи взаємозв’язок нормативних і емпіричних означень демократії

як форми державного правління, можна виділити її слідуючі характерні риси:

Юридичне визначення і інституаційне вираження суверінітету, верховної влади

народу. Тільки народ, а не монарх, аристократія, бюрократія чи духовенство

виступають офіційним джерелом влади. Суверінітет народу виражається в тому,

що тільки йому належить засновницька , конституційна влада в державі, що

тільки він вибирає своїх представників і може періодично приймати участь в

розробці і прийнятті законів за допомогою народних ініціатив і

референдумів.

Періодична виборність основних органів держави. Демократичною може

вважатись лише та держава, громадяни якої здійснюють верховну владу,

вибираються, причому вибираються на обмеженний срок.

Рівність прав громадян на участь в управлінні державою. Цей принцип

потребує як мінімум рівності виборчих прав.

Прийняття рішень за більшістю і підкорення меньшості більшості при їх

здійсненні.

Ці вимоги є мінімальними умовами, які дозволяють говорити про наявність

демократії в тій чи іншій країні.

Однак реальні політичні системи, засновані на загальних принципах

демократії, вельми значно відрізняються одна від одної, наприклад( антична

і сучасна демократія, американська і щвейцарська політичні системи і т.д.

Названі загальні принципи демократії дають можливість виділити основні

критерії, які дозволяють розрізняти і класифікувати багаточисленні теорії і

практичні демократичні моделі і, якби вимірювати їх.

При оцінці у відповідності з їх першим, найважливішим прин-ципом -

суверінітетом народу, - демократія класифікується в залеж-ності від того,

як розуміється народ, і як здійснюється суверінітет.

Обмеження народу деякими класовими або демографічними рамками дає

підставу харектеризувати держави, які піддають політичній дискримінізації

деякі групи населення і зокрема, не надаваючи їм виборчих прав, як

соціально обмеженні демократії і відрізняти іх від всезагальних демократій

- держав з рівними політичними правами для всього дорослого населення.

Народ, являючись складною спільністю людей, має певну структуру,

складається із конкретних особ. В залежності від того, розглядається він

як сукупність самостійних, вільних індивідів, чи як взаємодія різноманітних

груп, котрі переслідують в політиці свої особові, специфічні інтереси, або

як єдине, гомогенне ціле, суб’єкт, в якому домінують загальні інтереси і

воля, концепції і реальні моделі демократії діляться відповідно на

індивідуалістичні, плюралістичні (групові) і колективістські.

В першому вападку безпосереднім джерелом влади вважається особа, в

другому - група, в третьому – весь народ (нація, клас).

Суверінітет народу - найвжливіша конституційована ознака демократії,

яка служить підставою її оцінки не тільки з точки зору розуміння самого

цього суб’єкту, але також за формою здійснення ним влади.

В залежності від того, як народ приймає участь в управлінні, хто і як

безпосередньо виконує владні функції, демократія ділиться на пряму,

плебісцитну і представницьку (колективну).

В прямих формах народовладдя громадяни самі безпосередньо приймають

участь в підготовці, обговоренні і прийняті рішень.

Важливим (другим ) каналом участі громадян у здійсненні влади є

плебісцитна демократія. Відмінності між нею і прямою демократією

проводиться не завжди, оскільки ці дві форми участі включають безпосереднє

волевиявлення народу, однак вона існує. При плебісцитній демократії

можливості політичного впливу громадян порівняно обмежені. Їм надається

право за допомогою голосування ухвалити той чи інший проект закону чи

іншого рішення, яке звичайно готується президентом, урядом, партією або

інціативною групою. Можливості впливу основної маси населення у підготовці

таких проектів дуже невеликі.

Третя, ведуча у сучасних державних формах політичного устрою є

представницька демократія. Її суть - у виборі громадянами в органи влади

своїх представників, які будуть виражати їх інтереси, приймати закони і

віддавати розпорядження.

В залежності від характеру рівності, яку забезпечує держава, демократія

ділиться на політичну, яка передбачає лише формальну рівність, рівність

прав, і соціальну, яка заснована на рівності фактичних можливостей участі

громадян в управлінні державою.

Важливі відмінні якості різноманітних демократій дозволяють виявити

аналіз четвертої загальної ознаки демократії - підкорення меньшості

більшості при прийняті і здійснені рішень. Таке підкорення може немати меж

і розповсюджуватись на будь-які сторони діяльності людини. В цьому випадку

має місце деспотична демократія. Вона представляє собою абсолютну, нічим і

ніким не обмежену владу більшості, пов’язану з настроєм мас і свавіллям.

Якщо ж влада більшості потребує повного підкорення особистості і прямує до

встановлення над нею постійного загального контролю, то демократія стає

тоталітарною.

Антиподом таких форм управління є конституційна демократія. Вона

ставить владу більшості у визначені границі, обмежує її повноваження і

функції за допомогою конституції і розподілу влади і забезпечує тим самим

автономію і свободу меньшості, в тому числі і окремй особі.

Доктрини, різновиди.

Існуючі в наші дні демократичні системи беруть свій початок від форм

правління, які виникли в кінці ХVIIIст. під прямим і різностороннім впливом

лібералізму. Заслуги лібералізму в розвитку політичної і демократичної

думки надзвичайно великі. Ця ідейна і політична течія виступила під

прапором свободи особистості, захисту її від державної тиранії.

Батьківщиною ліберальних ідей і місцем першого практичного втілення

багатьох із них є Англія. Ідеї і практика лібералізма довгий час не

співпадали з демократією, як теорією, так і рухом. Ідеологи раньої

ліберальної демократії - Джон Локк, Шарль-Луі Монтеск’є та інші - були

стурбовані не забезпеченням усіх громадян рівними політичними правами і

привабленням їх до управління державою, а мали метою огородити клас

власників, а часто і аристократію від свавілля з боку монарха, ліквідувати

феодальні обмеження, які заважали приватно-підприємницькій діяльності.

Недовірливе відношення лібералізму до мас, вплинуло на ліберальну

демократію, яка виявилася як би сплавом ліберальної ідеї обмеження свавілля

влади за допомогою індивідуальних прав і демократичного принципу народного

суверінітету. В цілому ж цій моделі демократії в її класичному варіанті

(ХІХ ст.-початок ХХ ст.) притаманні слідуючі характерні риси:

Ототожнювання народу як суб’єкта влади з власниками – чо-ловіками,

виключення нижніх верств, поперш за все найманих робіт-ників, а також жінок

із числа громадян, які мають виборне право.

Індивідуалістичність визнання особи первинним головним джерелом влади,

пріорітет прав особи над законами держави. Права особи в цілях захисту

закріплюються в конституції, виконання якої контролює незалежній суд.

Узкополітичний, формальний характер демократії, який випливає з вузького,

негативного розуміння свободи, як відсутності примусу, обмежень.

Парламентаризм, переважання прадставницьких форм політичного впливу.

Обмеження компетенції і сфери діяльності держави, переважно охороною

громадського порядку, безпеки і прав громадян, соціального миру і т.д.,

його невтручання у справи громадського суспільства, економічні, соціальні і

духовно- моральні процеси.

Розділення влади, створення стримок і противаг, як умов ефективного

контролю громадян над державою, запобігання зловживання владою.

Обмеження влади більшості над меншістю, забезпечення індивідуальної і

групової автономії, і свободи. Меншість повинна підкорятись більшості лише

в суворо визначених питаннях, за межами яких вона повністю вільна. Меншість

вправі мати свій погляд і відстоювати його у рамках закону, незважаючи на

прийняті більшістю рішення.

Ці та інші риси ліберальної демократії свідчать, що вона стала значним

кроком вперед на шляху визволення людини, поваги її гідності. В той же час

Страницы: 1, 2



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.