реферат, рефераты скачать Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
реферат, рефераты скачать
реферат, рефераты скачать
МЕНЮ|
реферат, рефераты скачать
поиск
Мотивация и стратегия прямого инвестирования в конкурентной среде

• встановлення ділового співробітництва з іноземним партнером і можливість посилення на цій основі зовнішньої маркетингової діяльності.

СП дає можливість оперувати великим капіталом при меншому його вкладенні в порівнянні з одноособовим створенням підприємства.

У більшості країн, що розвиваються, здійснюється політика притягнення іноземного капіталу, в рамках якої надається цілий ряд преференцій, таких як урядові гарантії іноземних кредитів, податкові пільги, сприяння переведенню прибутку тощо.

Приймаюча країна одержує можливість подолання відсталості окремих територій, надання більшої динамічності суспільному розвитку.

У випадку, якщо приймаючою країною застосовуються дискримінаційні заходи у відношенні іноземного капіталу, СП є гарним засобом обминути їх.

Багатонаціональна компанія, створюючи СП у партнерстві з фірмою країни перебування, може підняти свою суспільну репутацію шляхом поліпшення відносин з найманим персоналом і громадськістю.

СП поділяються на майнові і немайнові. Майнові СП створюються спільним інвестуванням капіталу, основні права й обов'язки засновників визначаються на основі законодавства установчим договором, прибутки і збитки СП розподіляються пропорційно інвестиційним внескам. Немайнове СП утворюється без спільних інвестицій на основі договору про використання управлінських знань, прав промислової власності, технології, послуг, ліцензій, торгової марки й інших об'єктів інтелектуальної власності. [38]

Міжнародні СП можна розділити по типах в залежності від наявності інвестиційного капіталу, характеру партнера і ступеня повноти прав власності.

Класифікація за наявністю інвестиційного капіталу [39]

Міжнародне СП договірної форми застосовувалося у відносинах з соціалістичними країнами, де юридично не визнавалося право громадян цих країн на приватну власність. При цій формі компанія країни-інвестора давала уряду або інвестору  приймаючої країни капітал, устаткування, промислову власність, технічне сприяння і ноу-хау на умовах одержання роялті.

Майнове міжнародне СП є найбільш поширеним в країнах, що розвиваються. При цій формі інвестори можуть брати участь у капіталі діючого підприємства, але в більшості випадків спільними інвестиціями створюється нове підприємство.

Класифікація за характером партнера [39]

Партнерами по СП з боку приймаючої країни можуть бути приватна фірма, урядовий орган, державне підприємство, фірма третьої країни.

Міжнародне СП із фірмою третьої країни - в створенні СП бере участь не тільки фірма країни, що приймає, але і капітал третьої країни. Звичайно ця форма використовується при наявності великомасштабних проектів і підвищеного ризику. Саме для дроблення ризику іноземний капітал виступає у формі множинної власності, що об'єднує інвесторів декількох країн.

Міжнародне СП з приватною фірмою - найбільш часто використовується, оскільки фірма-інвестор має можливість ефективно скористатися всіма перевагами партнера, такими як апробовані канали збуту, кваліфікована робоча сила, зв'язки в урядових і адміністративних структурах.

Міжнародне СП з урядовим органом утворюється, коли уряд країни, що приймає, з метою прискорення економічного росту вирішує безпосередньо сам брати участь у спільних інвестиціях. Подібна ситуація виникає, коли не вистачає національного капіталу або він зосереджується у високоприбуткових зі швидким оборотом капіталу галузях. Спільні інвестиції цієї форми здійснюються з метою розвитку стратегічних галузей, відшукання фінансових ресурсів і створення сприятливих умов для приватних інвестицій, тому вони направляються в базові галузі, на структурну перебудову і забезпечення пропорційного економічного розвитку.

Класифікація за ступенем повноти прав власності [39]

В залежності від того, яка частка прав власності СП належить фірмі країни-інвестора, СП можна розділити на ряд категорій. Якщо фірмі належить більше 95% голосуючих акцій, то маємо повне володіння; якщо частка власності - в межах від 50 до 95%, то має місце володіння більшості; якщо менше 50%, то має місце володіння меншості.

Поділом прав власності з місцевою фірмою можна обминути окремі законодавчі перешкоди, а також протистояти політичному і суспільному тиску з боку приймаючої держави. Спільне володіння пом'якшує побоювання в суспільстві, що іноземці захоплять пануючі позиції в економіці, дає можливість зростити партнерів із загальними інтересами і підвищує роль місцевих фірм.

Рішення про ступінь повноти володіння спільним підприємством приймається, в основному, з урахуванням характеру товару, фінансових і управлінських можливостей, економічної, соціальної і політичної ситуації в приймаючій країні.

Які найважливіші чинники, що необхідно взяти до уваги багатонаціональній компанії при розробці стратегії СП? Насамперед, стратегія СП повинна бути найтіснішим чином пов'язана зі стратегіями маркетингу, виробництва, матеріально-технічного постачання, технології, фінансів, персоналу й іншими. [45]

Крім того, врахованими чинниками можуть бути:

1)особисті переваги вищого менеджера;

2)заснована на досвіді оцінка прибутковості спільних інвестицій;

3)можливості компанії у відношенні технології, товару, керування, маркетингу й інших;

4)політика країни, що приймає, стосовно іноземної власності, націоналістичний чинник і відношення компанії до них:

5)можливості контролю спільної діяльності:

6)можливості знаходження необхідного партнера;

7)умови оподаткування й інші правові установки.

Основними є наступні чинники: можливості компанії, місцевий націоналізм і умови контролю.

Якби багатонаціональна компанія була особливо сильна в менеджменті, техніці, розробці продукту, маркетингу, мобілізації капіталу й інших функціях, вона намагалася б уникати спільних інвестицій. Володіючи фірмовим товаром, особливою технологією, спеціальним маркетингом і іншими перевагами, компанія, незважаючи на тиск з боку місцевих фірм, зацікавлених у спільному володінні, змогла б відстояти свою позицію на організацію одноособового виробництва через цілком належну їй дочірню компанію. Але звичайно компанії не мають подібних переваг. Якщо навіть на якійсь момент і є окремі переваги, то в довгостроковому плані вони нівелюються. Тому компаніям доводиться виявляти визначену гнучкість у питаннях спільної власності. [22]

Якщо з боку місцевої влади встановлюються визначені обмеження в пропорціях спільного володіння, то компанії треба вирішувати, чи є сенс брати участь у спільному виробництві. Хвиля націоналізму, що піднімається в багатьох країнах, тисне на форми і масштаби іноземної власності. Коли іноземний бізнес фактично розпоряджається значною частиною місцевого господарства, особливо сильні вимоги до спільного володіння власністю.

Водночас багатонаціональна компанія шляхом добору гідного партнера і виробітку відповідних умов договору може зарезервувати для себе визначені права в прийнятті рішень і контролі. [22]

Особливо важливий вибір партнера і встановлення взаємної довіри. Одночасно з договором про заснування СП компанія може підписати угоди про керування і технічну співдружність. У цих документах відбиваються порядок і умови утворення ради директорів, призначення й оплата праці менеджерів, фінансування й оплата управлінських і технічних послуг компанії, розподіл прибутку і вирішення інших потенційно спірних питань. У процесі виконання закріплених за багатонаціональною компанією функцій надання торгової і фірмової марки, патентів, фінансових засобів, інжиніринга, маркетингової й управлінської технології, навчання менеджерів, вона може зробити істотний вплив на загальну управлінську політику СП.

Питання про права власності і контролю досить складні. Навіть 100%-на власність не обов'язково припускає можливість повного контролю. Це особливо виявляється в довгостроковому плані. Можливості ефективного контролю забезпечуються не стільки відносинами власності, скільки знаходженням взаємовигідного варіанта договору, технічним і управлінським сприянням, відповідними умовами постачання СП різноманітними місцевими природними ресурсами. Багатонаціональна компанія повинна компенсувати мінуси від послаблення контрольних прав, що випливає зі спільного володіння, вигодами від довгостроково прибуткового бізнесу і збігу інтересів компанії і держави.

Склад витрат і прибутків конкретизується в кожному окремому випадку. Співвідношення прибутків і витрат коливається у визначеному діапазоні. При цьому розрахунки компанії можуть не збігатися з розрахунками місцевого партнера. Тому рекомендується розглядати співвідношення прибутків і витрат не тільки на момент створення СП, але і за умовами, прогнозованими через 3, 5 і 10 років. [36]

З врахуванням чинників, викладених вище, компанія робить вибір на користь того або іншого типу СП. Через мінливість основних чинників, що лежать в основі формування спільних підприємств, стратегія СП повинна бути досить гнучкою. В основному вона повинна бути гармонізована з іншими стратегіями компанії, враховувати довгострокові націоналістичні тенденції.[39]

З огляду на загальну стратегію СП уточнюються регіони і держави як об'єкти спільних інвестицій, бажана ступінь повноти прав власності, тип партнера, можливості мобілізації місцевого капіталу і наймання місцевих менеджерів і інші обставини. Подібна стратегія дає можливість провести аналіз співвідношення прибутків і витрат з огляду на ризики і невизначеності. У питаннях вибору між СП і одноособовим підприємством, визначення ступеня повноти прав власності повинна бути виявлена достатня гнучкість. Компонентами зазначеної стратегії можуть бути угоди про керування і технічну допомогу. І, нарешті, багатонаціональна компанія при виборі стратегії СП бере до уваги свій власний досвід і зміни обстановки в країнах світу. [39]

Прагнення багатьох міжнародних компаній до одноособового володіння замість СП може виявитися суперечним їх довгостроковим інтересам. Подібна політика може привести до того, що компанії не одержать доступу до найбільш прибуткових виробництв. Крім того, вона в більшості випадків іде врозріз з побажаннями урядів і населення брати участь у спільному виробництві зі своєю власністю, своїми менеджерами і своїми фірмами. Компанії зрозуміють, що якщо відсутні спільна власність і контроль, то розгортання зарубіжної виробничої діяльності в довгостроковому плані стає все проблематичнішим. Саме СП є ефективним способом гармонізації інтересів партнерів різних країн.

Стратегія власності

Політика власності багатонаціональних компаній поділяється на типи в залежності від того, яке місце в стратегії компанії приділяється контролю зарубіжної діяльності.

У наступних випадках необхідний твердий контроль, забезпечуваний повним володінням або володінням на правах власності більшості:

1)застосування у світовому масштабі уніфікованих маркетингових методів у відношенні відмінних один від одного товарів (типовий приклад - кока-кола, косметика й інші споживчі товари);

2)необхідність модернізації і концентрації виробничого устаткування з метою скорочення витрат виробництва (виникає, коли товар досягає періоду зрілості);

3)олігархічна стратегія міжнародних компаній у виробництві сировини і матеріалів;

4)орієнтація компаній на розробку нових виробів (у випадках нагальної потреби раннього відшкодування витрат на дослідження і розробки і коли важко домовитися з партнером про ставки оплати за технічне сприяння). [45]

При здійсненні стратегії, що передбачає максимальний контроль зарубіжної діяльності, навіть надання місцевим партнером управлінських кадрів, крім сумнівів у їх кваліфікації, викликає побоювання можливості ослаблення контролю з боку компанії.

Коли мова йде про СП, важко розраховувати на те, що місцевий партнер виявиться дуже млявим у ділових відносинах. Якщо він побачить, що стратегія іноземної компанії протистоїть його інтересам, він буде відстоювати їх, що загрожує серйозним тертям. У цьому випадку найчастіше наявність місцевого партнера визнається недоцільною, звідси і прагнення до повного або на основі більшості права власності.

Далі мова йтиме про стратегію, у якій наголос робиться не на контролі, а на максимальному використанні потенціалу місцевого партнера, а саме:

1)якщо місцевий партнер постачає сировину і матеріали, то можливість їх придбання є попередньою умовою зарубіжної інвестиції компанії;

2)якщо компанія виготовляє різноманітний асортимент виробів і необхідні маркетингові зусилля по самостійному освоєнню каналів збуту, то вона схиляється до співробітництва з місцевим партнером, щоб використовувати вже освоєні канали;

3)у випадку недостатності капіталу для зарубіжної діяльності й управлінського потенціалу можна спробувати вирішити ці проблеми шляхом співробітництва з місцевим партнером. [45]

Таким чином, можна відзначити, що політика в сфері власності носить суто стратегічний характер і її конкретні прояви несуть на собі відбиток обраної стратегії СП.

Стратегія асиміляції і розподілу прав

Зі зміною організаційної структури багатонаціональної компанії змінюється політика власності її зарубіжних дочірніх фірм. Звичайно в початковий період інтернаціоналізації бізнесу при наявності множини невизначених елементів на світовому ринку керівник дочірньої фірми одержував великі повноваження, у цьому випадку виникають відносини з приводу розподілу прав. Але з виникненням у структурі компанії міжнародного відділу з групою фахівців, що здійснюють керівництво дочірньою фірмою, відносини між материнською і дочірніми фірмами поступово інтенсифікуються, і підсилюється контроль. Відповідно, у більшості випадків володіння дочірніми фірмами здійснюється на праві повної власності або власності більшості. [45]

Однак прагненню багатонаціональних компаній підсилити контроль за дочірніми фірмами є і протидіючі чинники. Уряд приймаючої країни, намагаючись не зачіпати національні почуття власного народу, проводить так звану політику економічного націоналізму. У її рамках домагаються:

1)відносного зниження частки іноземного партнера в спільних підприємствах;

2)збільшення споживання в СП місцевої сировини, комплектуючих деталей і вузлів;

3)відносного збільшення наймання місцевих робітників і технічних кадрів;

4)посилення експортної орієнтації СП.

В результаті подібного роду втручань контроль компанії за зарубіжною діяльністю неминуче слабшає, і підсилюється тенденція до асиміляції, до соціального й економічного зрощування з територією. [45]

З позиції багатонаціональної компанії асиміляція, хоча це і вимушений процес, стає компонентом її стратегії. Асиміляційний процес повинен також регулюватися. При цьому застосовується вибірковий підхід, при якому передача найважливіших функцій на місця штучно затягується, а процес починається з менш важливих функцій.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.