реферат, рефераты скачать Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
реферат, рефераты скачать
реферат, рефераты скачать
МЕНЮ|
реферат, рефераты скачать
поиск
Мотивация и стратегия прямого инвестирования в конкурентной среде

У середині 80-х років тут біля $ 13 млрд. припадало на державні позики від Японії, США і ряду фінансових організацій (МБРР, Азіатський Банк Розвитку, МВФ), до 70% яких використовувалося на фінансування інфраструктури. На більш короткий термін і на більш жорстких умовах надавалися приватні кредити, що направлялися на розширення виробництва і забезпечення поточного відтворення. [43]

Складові "сеульського дива" формувалися з особливостей інвестиційної політики: 70% матеріальних цінностей країни залучені до каналів зовнішнього обміну, що забезпечує третє місце після Тайваню і Нідерландів. Нове виробництво в Південній Кореї базувалося на західній технології і менеджменті під прямим контролем переважно американських і японських фірм. За 30 років у корейську економіку було імпортовано біля 10 тис. іноземних технологій, а створення корейських зразків продукції вимагало притягнення іноземних ноу-хау, розумового потенціалу з використанням прямого несанкціонованого запозичення. [43]

Інвестиційна політика Південної Кореї сформувала найбільш закритий тип економіки. Частка СП з іноземним капіталом у загальних активах коливається в межах 2%, тоді як у Сінгапурі - 25% , а в Гонконгу - 15%. Південній Кореї властива найбільш жорстка і заплутана регламентація іноземних вкладень.

У всіх азіатських нових індустріальних країнах (НІК) експорт позичкового капіталу здійснювався по державній і приватній лініям на пільгових і комерційних умовах. Найбільшими донорами позичкового капіталу для країн НІК були США і Японія. У Південній Кореї сконцентровано 51%, у Тайвані - 23% американської допомоги. Приблизно 85% усіх японських кредитів і позик припадає на країни НІК, у тому числі, Таїланд - 44%, Малайзія - 23%, Південна Корея - 18%. У 1986 році азіатські НІК одержали від Великобританії позик і кредитів на загальну суму $ 166 млн., 91% із яких припадає на Малайзію. [ 43]

Пріоритетними сферами вкладення американського капіталу є видобувна (головним чином нафтовидобуток), обробна промисловість і сфера послуг. На кінець 1981 року обсяг капвкладень в усіх НІК склав $26,5 млрд., 36,2% з яких припадає на азіатські НІК. [20, 43]

Друге місце за вивозом підприємницького капіталу належить Японії. На третьому місці за обсягом прямих інвестицій - Великобританія. На початок 1997 року обсяг капвкладень склав $6,7 млрд. доларів, велика частина капвкладень англійських ТНК (52,5%) спрямована в обробну промисловість (хімічна промисловість, легка промисловість, сфера послуг і торгівля).

Китай від 30% до 40% своїх валютних надходжень одержує від Гонконгу або через нього. При цьому сам інвестує в Гонконг на $5 млрд. інвестицій більше, ніж США. Гонконг служить геостратегічним мостом між Китаєм і Заходом. Реагуючи на антикитайську спрямованість національної економіки, робить ставку на використання приватних фірм, акціонерних компаній і інших форм "підставної" участі. Завдяки таким якостям китайців, як економія, ощадливість і розважливість, відбулося грандіозне відтворення китайського капіталу, що підкорює цілі галузі промисловості в інших країнах. З метою зміцнення своїх позицій на ринку Південно-Східної Азії китайські компанії прямо співробітничають із державними структурами і місцевим капіталом. [43]

Однак відсутність розвинутої інфраструктури, низький рівень кваліфікації працівників, неадекватний вимогам на світовій арені, законодавчий режим не сприяли активному потокові іноземних інвестицій.

В даний час Китай являє собою всесвітній переробний цех і складальну фабрику, з кожним роком орієнтуючи галузі народного господарства на збільшення експортних позицій. Однак темпи росту імпорту перевищують експорт. У 1995 році у Китаї було здійснено інвестиційних проектів на суму $37 млрд., спостерігається ріст вкладень інвесторів з США і розвинутих країн в акції, і в 1996 році вони досягли $ 116 млрд. Величезний потенціал Китаю, можливість виробництва товарів для всього світу зробили привабливим цей простір для ввозу капіталовкладень транснаціональних корпорацій. [43]

Країни Центральної і Східної Європи і країни СНД в цілому одержують незначну частку від загальносвітового руху капіталу, яка у 1995 році в порівнянні з 1991 зросла в 5 разів і складала 5% загальносвітового потоку прямих інвестицій. За даними 1990 - 1995 років, країни, що розвиваються, одержали більше 1064 млрд. дол. іноземних інвестицій. Географія їх розподілу виглядає наступним чином: Латинська Америка і Карибський басейн - 26%, Ближній Схід і Африка -18%, Південна Азія і Китай - 20%, Центральна, Східна Європа і СНД - 15% і інші країни Східної Азії -21%. [20, 43]

Особливе місце в економіці цих держав займає приватний підприємницький капітал. Вивчення інвестиційної політики показує, що ті країни, які характеризуються досягненням визначеного рівня стабілізації, менше використовують такий ресурс, як офіційна допомога. І, як правило, він практично використовується в перші роки реформ.

Відповідно, приватний капітал і масштаби його використання обернено пропорційні використанню офіційної допомоги. Серед держав, у яких переважає використання офіційної допомоги, можна назвати Закавказзя, держави СНД, Киргизстан, Таджикистан, із країн Східної Європи - Болгарію і Молдавію. Як правило, у цих державах можливість для використання приватного капіталу реалізується через механізм формування спільних підприємств.

Особливостями притягнення іноземного капіталу в Європу є:

- різноманітна по галузевій структурі палітра використання іноземних вкладень;

- переважання в перші роки вкладень засобів у традиційні галузі промисловості;

звисока питома вага розміщення капіталу в сфері обробної промисловості;

- тенденція нарощування прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у високотехнологічні галузі народного господарства;

звисока частка в обробній промисловості капіталу припадає на виробництво транспорту (легкові, вантажні автомобілі, автобуси), а також телекомунікації, торгівлю і фінансовий сектор;

- проблема входження землі в торговий оборот, а також процедура її придбання притягли пильну увагу до такої галузі, як сільське господарство.[41]

У Європі найбільше поширився такий шлях інвестування, як створення спільних підприємств. Новий бізнес дозволяє інвестору без істотних додаткових витрат здійснювати виробництво, застосовувати напрацьований досвід і ділові зв'язки партнера. Тут більше половини спільних підприємств являють собою об'єкти з 100%-ним притягненням іноземного капіталу (повна власність за рахунок викупу частки). Ці форми особливо одержали поширення в Болгарії, Угорщині, Румунії. [27, 43]

У числі негативних наслідків притягнення іноземного капіталу зазначають:

- орієнтацію експортної політики країн на цілі внутрішнього ринку країн-інвесторів;

- передислокацію на території країн Східної Європи низькорентабельних, непрогресивних традиційних галузей;

- збільшення пасиву торгового балансу країн. Темпи економічного росту не залежать від притягнення прямих іноземних інвестицій. [36]

Таким чином, досвід притягнення іноземних інвестицій у постсоціалістичних державах показує, що будь-яка участь іноземного інвестора не завжди може служити благом стосовно національних інтересів. Мета іноземних інвесторів практично зводилася до того, щоб не допустити самостійного виходу на світовий ринок або ж переорієнтувати підприємство на випуск застарілої або неконкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

 

Сукупний капітал у 1995 році досяг 1258 млрд. дол., що перевищувало рівень 1990 року більш ніж у 3 рази. У структурі ж самого капіталу, що мігрує, істотно зросли іноземні прямі інвестиції, які досягли 325 млрд. дол., що в порівнянні з 80-ми роками в 3,5 рази більше. [43]

Стимулювали припливи інвестиційних ресурсів, як правило, дві причини: нерівномірність розвитку окремих країн і стрімке зростання нових індустріальних країн. Помітний факт, що високий рівень імпорту капіталу сприяв випереджаючому росту світової торгівлі у порівнянні зі сферою виробництва. Збільшення суми іноземних прямих інвестицій обумовило зростання збуту продукції, створеної за участю іноземного капіталу, а більше 40 тисяч ТНК із їх 250-тисячною мережею філій стали управляти рухом 2/3 світового експорту, половину якого складали внутрішньофірмові поставки. Аналізуючи політику притягнення капіталу в масштабі всесвітнього господарства, в якості методичного прийому була використана типологія держав за рівнями розвитку. Однак, з огляду на значимість тієї або іншої національної специфіки, найчастіше важко виділити єдиний рецепт для прийняття певних заходів, оскільки навіть в однотипних державах спостерігається широта амплітуди розходжень як у використовуваних інструментах, так і в прогнозах їх наслідків.


 

3.2.Сучасний стан і перспективи залучення прямих іноземних інвестицій в Україну

 

Після 1991 року в Україні відбулися глибокі зміни. Була прийнята нова Конституція країни, що сприяло розвитку процесів демократизації суспільства. За роки проведення реформ в Україні вдалося домогтися деяких позитивних результатів, однак все ще продовжується спад виробництва, великий дефіцит бюджету, збільшуються неплатежі підприємств.

Саме на цьому етапі розвитку країни, коли намітився вихід із кризи і цілком реальні стабілізація, а потім і пожвавлення в економіці, особливо актуальною стає задача притягнення прямих іноземних інвестицій. Вони повинні не тільки дати серйозний імпульс оздоровленню української економіки, але і сприяти її входженню у світову економіку.

Великий інтерес у відношенні вкладення капіталу викликають в інвесторів такі галузі економіки України, як харчова промисловість, торгівля, машинобудування і металообробка, фінансово-кредитна сфера, будівництво і промисловість будівельних матеріалів, хімічна і нафтохімічна промисловість. Загальний обсяг прямих інвестицій, що фактично потрапили в Україну починаючи з 1992 року і до 1 жовтня 1997 року склали 1797,6 млн. доларів США. Найбільші обсяги з цієї суми надійшли в Київ, Київську область, Дніпропетровську область, Крим, Одесу і Черкаси. [26]

Досвід багатьох країн світу показує доцільність притягнення іноземних інвестицій. Для України, як і для інших постсоціалістичних країн, існує ряд перешкод на шляху здійснення цього процесу. До них можна віднести відсутність відповідного інвестиційного клімату в країні; недосконалість ринкового механізму економіки; нестабільність політичної ситуації; низький рівень ділової і професійної кваліфікації підприємців; недостатньо привабливі інвестиційні проекти і водночас нестача зацікавлених партнерів.

Крім того, на інтенсивність іноземних інвестицій діє руйнівна податкова система; відсутність діючої системи страхування інвестицій; надмірна монополізація економіки; а також високий рівень інфляції. Також відзначається відсутність приватної власності на землю і неконвертованість національної валюти.

Таблиця 3.1. [47]

Основні перепони для прямих іноземних інвестицій в Україну

“1” – головна причина; “2” – другорядна причина; “3” – не є причиною

Ранг

Проблема

В цілому

1

Нестабільне та надлишкове регулювання

1,03

2

Нечітка правова система

1,21

3

Нестійкість економічного середовища

1,27

4

Корупція

1,34

5

Тяжкий податковий тягар

1,46

6

Проблеми зі встановленням чітких прав власності

1,56

7

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.