реферат, рефераты скачать Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
реферат, рефераты скачать
реферат, рефераты скачать
МЕНЮ|
реферат, рефераты скачать
поиск
Суть фінансової політики держави

Суть фінансової політики держави

Зміст

 

Вступ

Розділ 1. Суть фінансової політики держави

1.1       Фінансова політика як складова частка економічної політики

1.2       Принципи та види фінансової політики, характеристика її складових

1.3       Стратегія і тактика фінансової політики та її реалізація

Розділ 2.Державна фінансова політика в сучасних умовах та в Україні

2.1       Фінансова політика України на різних етапах державотворення

2.2       Фінансова політика України на сучасному етапі

Розділ 3.Шляхи та напрямки удосконалення фінансової політики України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



Вступ


Громадянське суспільство не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організація публічної влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій передбачає наявність державних фінансів. Державні фінанси – це цілісна система суспільних відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення [27]. Тобто фінансова діяльність держави зумовлена об’єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.

Отже, фінансова діяльність держави – одна з найважливіших сфер її діяльності, передбачених законодавством України. Вона спричинена необхідністю держави здійснювати та перерозподіл національного доходу [33].

Функціонування фінансової системи спрямоване на вирішення певних завдань, що стоять перед суспільством [19]. Цим завданням підпорядковуються й організація фінансових відносин у суспільстві, і процеси руху і розміщення фінансових ресурсів та ціноутворення на них, і пропорції їх централізацією і децентралізацією, і порядок формування, розподілу та перерозподілу доходів, і спрямованість витрат окремих суб’єктів підприємницької діяльності, громадян та держави, і структурне співвідношення між окремими сферами та ланками фінансової системи держави, і характер взаємовідносин між ними, і пропорції між індивідуальним та суспільним споживанням. При цьому можлива практично безмежна чисельність варіантів організації фінансових відносин і фінансової діяльності, з яких необхідно вибрати саме той, що найбільше підходить даній країні у даний час. Вибір цих варіантів і становить основу фінансової політики, яку здійснює держава.



Розділ 1. Суть фінансової політики держави


1.1  Фінансова політика як складова частина економічної політики


Вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства не можна зрозуміти без вивчення фінансової політики.

Політика як узагальнююче поняття охоплює всі напрямки діяльності держави [24]. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об’єктом політичного впливу, виділяють економічну, бюджетну, кредитну, внутрішню і зовнішню політику.

Фінансова політика має самостійне значення і водночас є важливим засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері, військовій реформі, в міжнародних відносинах.

Західні економісти – Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю ототожнюють поняття фінансово-бюджетної і фінансової політики, визнаючи їх як зміни, які вносяться урядом у порядок державних витрат і оподаткування і спрямовані на забезпечення повної зайнятості і неінфляційного національного продукту [15].

Більш структурованим є визначення фінансової політики як сукупності заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання, які держава здійснює через фінансову систему.

Фінансова політика відображає суб’єктивну сторону функціонування фінансів. Самі по собі фінанси і фінансова система є об’єктивними явищами. Вони існують незалежно від окремих суб’єктів фінансових відносин і загалом відбивають об’єктивні закономірності розвитку. Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоча і підпорядковані цим об’єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі. Їх організовують конкретні суб’єкти, які керуються багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного характеру, поєднуючи при цьому як загальносуспільні, так і власні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетінням широкої гами різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, центральних і місцевих органів влади та управління, різних верств населення тощо [19].

Незважаючи на це, фінансова політика повинна враховувати потреби суспільного розвитку, реальні економічні і фінансові можливості держави, тому вона залежить від конкретних історичних умов і завдань, які стоять перед суспільством. Вивчаючи вимоги, які теорія і практика господарювання ставлять до фінансової політики, слід усвідомити дуже важливий висновок – фінансова політика має бути адекватною закономірностям суспільного розвитку. Порушення цієї важливої вимоги призводить до значних втрат у народному господарстві [24].

Фінансова політика – спосіб впливу фінансових відносин на економічний і соціальний розвиток суспільства; знаходиться в попередній залежності від характеру виробництва і сутності фінансових відносин; проявляється в системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх розподілу [20].

Фінансова політика – це цілеспрямована діяльність держави з використанням фінансової системи, що направлена на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання для виконання державою свої функцій [32].

Головне завдання фінансової політики – забезпечення відповідними фінансовими ресурсами для реалізації тої чи іншої державної програми економічного і соціального розвитку, тобто збереження в даній державі системи суспільних відносин.

Дія фінансової політики на економіку і соціальний розвиток суспільства потребує, щоб фінансова політика здійснювалась на основі науково-обґрунтованої теорії. Досвід економічного розвитку показав, що відрив фінансової політики від економіки стримує реалізацію тих задач, які необхідно вирішувати для розвитку суспільства.

Науковий підхід передбачає [33]:

1. Відповідність фінансової політики об’єктивно закономірному розвитку виробництва, тому важливе значення має наявність достовірної інформації.

Така інформація повинна повідомляти про процеси, що здійснюються в економіці, в соціальній сфері і відображати результати проведених заходів. Інформація складає базу для вироблення ефективної політики. Необхідність також притримуватися принципу зворотного зв’язку – основа правильності фінансової політики.

Основний напрямок фінансової політики повинен орієнтуватися на підвищення економічної ефективності і мати своєю метою ріст обсягу та ефективності використання фінансових ресурсів. Ріст показника фінансовіддачі свідчить про дієвість фінансової політики. При виробці фінансової політики враховуються умови і заходи, які проводились із врахуванням специфіки кожного конкретного етапу розвитку економіки країни. Якщо не враховувати фінансові ресурси, то це приведе до бюджетного дефіциту. При розробці фінансової політики необхідно враховувати досвід і використовувати умови конкретні для даної ситуації, оскільки копіювання чужого досвіду не дає дієвих результатів в кожній конкретній ситуації.

2. Рішення повинні прийматися на основі розрахунку і конкретного та чіткого передбачення наслідків заходів, що будуть проводитися.

3. Важливою умовою є використання комплексного підходу до проведення і вироблення фінансової політики. Координація повинна бути направлена на вирішення основних завдань. Важливо також враховувати цінову, зарплатну та кредитну політики. Якщо нема згоди, то й неможливо досягнути позитивних результатів. Фінансова політика є складовою економічної політики і має специфічні для неї способи і методи вирішення поставлених завдань. Можуть використовуватися різні шляхи досягнення результатів: прогнозування і вивчення результатів проведених заходів.

Зміст фінансової політики держави включає такі ланки [12]:

- вироблення науково-обґрунтованих концепцій (системи поглядів) розвитку фінансів. Вони формуються на основі вивчення вимог економічних законів, усестороннього аналізу розвитку господарства, перспектив розвитку економічних відносин, потреб населення;

- визначення основних напрямків використання фінансів як на перспективу, так і на поточні потреби. при цьому виходять із шляхів досягнення поставлених цілей, передбачених економічною політикою, враховують міжнародні фактори, можливості росту збільшення фінансових ресурсів;

- здійснення практичних дій, направлених на досягнення поставлених цілей.

Єдність цих трьох основних ланок і визначає зміст фінансової політики.

Фінансова політика, як специфічна галузь людської діяльності, відноситься до категорій надбудови. Між нею і економічною базою є тісний зв’язок.

З одного боку, фінансова політика скорочується економічними відносинами, суспільство не вільне у виробленні і проведення фінансової політики, - фінансова політика обумовлена економікою.

З другого боку, виникаючи і розвиваючись на основі економічної бази, фінансова політика володіє певною самостійністю; у неї свої закони, логіка розвитку. В силу цього, вона здійснює зворотній вплив на економіку і стан фінансів [12].

Слід розрізняти фінансову політику і економічну політику. Фінансова політика – це самостійна сфера діяльності держави в галузі фінансових відносин. Вона є важливим засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільної діяльності – чи то економіка, соціальна сфера, чи міжнародні відносини.

Політика, політичний вплив, політичне керівництво зводяться до трьох основних елементів:

- по-перше, визначення і постановка основних цілей та конкретизація перспективних і головних завдань, які необхідно вирішувати для досягнення поставлених цілей та за певний, визначений період життя суспільства;

- по-друге, розробка методів, засобів і конкретних форм організації відносин, з допомогою яких дані цілі досягаються в найкоротші строки, а найближчі і перспективні завдання вирішуються оптимально;

- по-третє, підбір і розміщення кадрів, які здатні вирішувати поставлені завдання, організовувати їх завдання.

Сама по собі фінансова політика не може бути поганою чи хорошою. Вона оцінюється відповідно до того, наскільки вона відповідає інтересам суспільства (чи певній його частині) і наскільки сприяє досягненню поставлених цілей та вирішенню конкретних завдань.

Фінансова політика перш за все спрямована на формування можливого обсягу фінансових ресурсів, оскільки вони – матеріальна база будь-яких перетворень. Отже, для визначення і формування фінансової політики потрібні[11]:

· достовірна інформація про фінансовий стан держави;

· фінансовий потенціал держави, тобто її об’єктивні можливості.

У період еволюційного розвитку суспільного життя і стабільного державного будівництва внутрішня і зовнішня фінансова політика держави вирішують одне головне завдання – забезпечення, збереження і зміцнення існуючої в даній державі системи суспільних відносин.

У період революційних змін політичні сили, які зацікавлені в зміні системи, яка склалася раніше, проводять політику, спрямовану на зруйнування діючої системи і формування нової системи суспільних відносин. Роль фінансів, фінансової політики в критичні моменти життя суспільства важко переоцінити, оскільки в першу чергу відбувається радикальний перерозподіл фінансових ресурсів [25].

В основі розподілу і перерозподілу лежать:

-          вибір суб’єктів-власників і розподілювачів фінансових ресурсів;

-          вибір пріоритетних напрямків використання фінансових ресурсів;

-          вибір джерел і напрямків формування фінансових ресурсів та ступінь централізації їх в руках держави.

Ці завдання вирішуються залежно від змісту і функцій держави.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції до світових економічних систем тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, - це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. З огляду на це фінансова політика змінюється і коригується з урахуванням практичної потреби [8].


1.2  Принципи та види фінансової політики, характеристика її складових


Фінансова політика повинна бути підпорядкована одній меті – досягненню підвищення суспільного добробуту. Але для цього фінансова політика повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріально- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки тощо. Тому першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

Звісно, в умовах ринкової економіки діють саморегуляційні фактори, які забезпечують приплив і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу зацікавленими у збільшенні виробництва й одержанні доходу на капітал. Це головна рушійна сила ринку. Ринок не всесильний, але він дає можливість успішніше розв’язувати головні проблеми економіки порівняно з іншими господарськими системами і насамперед заснованими на централізованому плануванні.

Проте в умовах змішаної чи перехідної економіки помилково недооцінювати роль держави в проведенні фінансової політики. Адже на тлі реформ, що потребують величезних затрат фінансових ресурсів, мобілізувати ці кошти й визначити напрямки їх використання можна лише на державному рівні [8].

Іншим важливим принципом фінансової політики держави є мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. До таких гарантій належать: освіта, оборона, охорона здоров’я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи, соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомог тощо.

На сьогодні надання соціальних послуг населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці, де панує вільна конкуренція. Вони фінансуються з центрального та місцевих бюджетів. Обсяги соціальних гарантій значною мірою визначають розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет. У зв’язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій посідає одне з головних місць. Його принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм, методів мобілізації і використання фінансових ресурсів на соціальні та інші загальні потреби громадян.

Третій принцип фінансової політики спрямований на запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини. Фінансова політика повинна забезпечити право людини жити в умовах здорового навколишнього середовища. На жаль, це право людини постійно порушується і за планової, і за ринкової економіки.

Завдання й принципи фінансової політики в кожному конкретному випадку, в кожній державі, в певний проміжок часу можуть змінюватися. Зокрема, для України нині важливо проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, які потерпіли від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

До принципів фінансової політики також відносять [34]:

·    публічний характер;

·    розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади;

·    фінансування безпеки держави;

·    пріоритетність державних видатків;

·    єдність фінансової політики та грошової системи держави;

·    міжгалузевий характер;

·    самостійність;

·    плановість.

Фінансова політика складається з: бюджетної політики, податкової, грошово-кредитної, інвестиційної, валютної, митної, боргової тощо [26].

Фінансова політика розглядається в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики [19].

Монетарна або грошово-кредитна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів.

Валютно-курсова політика центрального банку держави є складовою частиною його грошово-кредитної політики, а отже, і загальнодержавної фінансової політики. Напрям зміни валютного курсу національної грошової одиниці впливає на результати економічної діяльності та виконання боргових зобов’язань. Так, девальвація національної грошової одиниці є сприятливою для діяльності експортерів і розрахунків по внутрішніх боргах. В той же час ревальвація сприяє діяльності імпортерів і здійсненню розрахунків по зовнішніх боргах.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.