реферат, рефераты скачать Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
реферат, рефераты скачать
реферат, рефераты скачать
МЕНЮ|
реферат, рефераты скачать
поиск
Особливості оподаткування суб’єктів господарювання

Як бачимо з додатка, частка прибуткового податку з громадян, яка у загальному обсязі грошових доходів не перевищує 7-8 %, у 2002 році знизилася до 6,6 %. Така низька сукупна величина є наслідком відносно вузької податкової бази. Адже фактично прибутковий податок стягується із заробітної плати працівників та доходів, отриманих не за основним місцем роботи. Податкове навантаження цього виду доходу склало 13,3 %. Проте заробітна плата складає лише близько половини усіх грошових доходів населення (41,0 % у 2004 р.).

Але з урахуванням податку на додану вартість та акцизів доходи населення зменшуються майже на третину. Крім цього, за статистичними даними в 2005 р. 82,6% своїх доходів населення витратило на придбання товарів та послуг, тобто більшість громадян просто не має змоги заощаджувати та інвестувати свої кошти.

Між тим, навіть за таких обставин сукупне податкове навантаження на населення залишається істотно нижчим, ніж на доходи підприємств, що пояснюється структурою собівартості продукції українських підприємств (Додаток В), у якій витрати на виробництво продукції складають понад 90%, а витрати на оплату праці становлять значно меншу частку, ніж в розвинених країнах світу. Частка оплати праці у ВВП становить 60,6% у США, 56,4% в Японії, 54,5% у Німеччині, а в Україні в 2003 р. - 27,9%, 2004 р. - 36,1%.

Однією з фундаментальних проблем української економіки залишається високий рівень її витратності, основна причина чого полягає в надмірному податковому навантаженні. Питома вага матеріальних витрат (проміжного споживання) у валовому випуску зросла з 51,6 % у 1990 р. до 60,7% у 1993 р., потім дещо знизилась і в наступні роки стабілізувалась на рівні 56-58%. Витрати на оплату праці у 2004 році становили 16,3 %, при тому, як витрати на соціальні заходи 4,9 %.

Маємо ситуацію, коли легальна господарська діяльність спрямована не на отримання максимального прибутку, а на «роздування» собівартості. Це спонукає суб'єктів господарювання до збільшення виробничих витрат, а прибутки приховуються в «тіні». За різними оцінками в Україні тіньовий капітал вже набрав критичну масу в розмірі 50—60% ВВП. Основним шляхом подолання даної проблеми є істотне зниження податкового навантаження.

У 2004 році спостерігаєть формування доходів державно бюджету на 68,8 % (Додаток Г) за рахунок податкових надходжень. Це відповідно сформувало значне податкове навантаження на платників податків, тобто фізичних та юридичних осіб.

Саме така модель розрахунку дає змогу визначити справжній обсяг податкового навантаження, адже валова додана вартість створюється саме в галузях матеріального виробництва. З наведених даних видно, що обсяг усіх податків, які сплачують суб'єкти господарювання, протягом досліджуваного періоду склав вагому частку в бюджеті. А, отже, зниження податкового навантаження відбувалося за рахунок зростання валової доданої вартості та фонду оплати праці відповідно.

У порівняння в 2002 році спостерігалося підвищення податкового навантаження на національну економіку майже у півтора рази. Це зумовило різке скорочення темпів зростання інвестицій, які активно збільшувалися протягом двох попередніх років.

Безумовно, слід зазначити, різке зниження податкового тиску сприятиме збільшенню вільних коштів у розпорядженні підприємств, але, з іншого боку, значно, щонайменше у короткостроковому плані, скоротить доходи бюджету. Однак у перспективі це скорочення може компенсуватися платниками податків за рахунок збільшення кількості прибуткових підприємств і розширення бази оподаткування. На думку експертів, з моменту зміни податкової політики до початку реального зростання доходів бюджету пройде від 0,5 до 2 років. А зміни в темпах економічного зростання проявляться ще пізніше. Розрахунки, проведені по країнах ОЕСР за 35-річний період, показали, що скорочення податкового тиску на 10 процентних пунктів призводить до зростання ВВП на 0,5—1 процентний пункт на рік. Наведені дані свідчать, що саме по собі зниження рівня податкових ставок не вестиме до Економічне зростання, що триває з кінця 1999 р., не позначилося на збільшенні кількості прибуткових підприємств. Так, у 2002 р. частка прибуткових підприємств (до оподаткування) склала 57% (у 2001 р. — 62%, а в промисловості відповідно 48 і 59%). Кількість же збиткових підприємств, яка становила у 1991 р. 9%, наприкінці 90-х рр. перевищила 50%, у 2000 р. значно знизилася (до 37,7%), починаючи з 2001 р. знову почала зростати, а в2004 році з втпровадженням ставки єдиного податку 13% знову почала скорочуватися (Додаток Є).

Вплив уряду на стимулювання ділової активності є недостатнім, а ефект від зменшення податкового навантаження за рахунок локальних пом'якшень бюджетних обмежень - короткостроковим. Реалізація урядових пропозицій щодо податкової реформи не призвела і не призведе до суттєвих позитивних результатів, оскільки запропоноване зниження ставок податків є недостатнім для відчутного стимулюючого впливу на економічну активність, крім того, негативно відбивається на обсязі надходжень до бюджету [8, c.27].

Отже, орієнтирами реформування податкової політики в Україні повинні стати: стимулювання динамічного розвитку економіки, заохочення інвестиційної діяльності, забезпечення конкурентоспроможності виробництва, орієнтація на його інноваційний розвиток та стимулювання розвитку зайнятості.


2.3 Встановлення та справляння місцевих податків (світовий та український досвід)


Відомо, що органи місцевого самоврядування, як правило, розраховують на три основні джерела надходжень, які становлять законну основу діяльності місцевого самоврядування, а саме: субсидії на послуги, покладені на них центром; майнові податки для послуг, пов'язаних з майном; збори з отримувачів послуг.

Загалом, сукупність податків, які можуть стягувати органи місцевого самоврядування, встановлюється у законах, якими визначаються органи місцевого самоврядування, їхні повноваження й сфера відповідальності. У цих визначених законом межах рішення про запровадження, внесення змін і доповнень та скасування муніципального податку приймає переважно місцева рада. Така постанова місцевого органу регулює введення й збирання податків. Оскільки надходження від будь-якого податку є добутком бази на податкову ставку, то постанова повинна визначати базу оподаткування, спосіб її обчислення, податкову ставку, яку буде введено, дату набуття податком чинності та всі інші питання, пов'язані з оподаткуванням і стягненням податків [8, c.28].

Існує досить довгий список податків, що стягують місцеві органи влади на Заході. Рішення про необхідність встановлення цих різноманітних податків повинні спиратися на результати оцінки низки критеріїв, що, як правило, розцінюються як бажані ознаки будь-якого податку. До найпоширеніших ознак належать такі: справедливість, стягуваність податку, ефективність, вплив оподаткування на поведінку громадян, тенденція до підвищення або еластичність, територіальна прив'язаність (обмежена мобільність) бази оподаткування, відчутність і підзвітність, сумісність з іншими податками та інші.

Хоча повний перелік податків (багато з яких досить незначні), що встановлює і стягує місцева влада по всьому світі, досить довгий, зовсім небагато місцевих податкових зборів поширені у більшості країн. Далі розглянемо три з них.

З усіх податків, що стягуються місцевою владою, найпоширенішим є майновий податок. Однією з причин цього є, як зазначалося раніше, те, що ухилитися від податку на нерухоме майно (земля і нерухомі споруди, наприклад будинки) досить важко. У деяких країнах місцева влада включає до податкової бази також рухоме майно, таке, як транспортні засоби, товарно-матеріальні запаси компанії, обладнання й устаткування.

Базою оподаткування можуть бути потенційна або продажна вартість землі або/та споруд, рухомого майна або матеріальних капітальних активів. Майно може оцінюватися на основі вартості реального основного капіталу або річної вартості, або в інший спосіб. Як правило, такі заклади, як школи, лікарні, а також культові споруди виводяться з-під оподаткування. Дуже зручно покладати відповідальність за сплату податків на власників майна. Незаселене житло оподатковується тільки у Франції та Великій Британії. У Франції майновий податок коригується відповідно до чисельності сім'ї. У Сполучених Штатах Америки і Великій Британії малозабезпечені власники або мешканці користуються податковими знижками. Житлова власність, як правило, оподатковується за нижчими ставками, ніж приміщення компаній, але на сьогодні спостерігається загальна тенденція до вирівнювання податків на ці два типи майна з причин економічного порядку.

Незважаючи на те, що становить базу оподаткування, загалом податок, з одного боку, справляється пропорційно до ринкової вартості майна, тобто ціни майна у разі його продажу. Це означає, що майнові податки не обмежуються лише фактично придбаним і проданим впродовж певного проміжку часу майном, а справляються на основі визначення ціни на майно у разі його продажу. Цей тип бази оподаткування називають базою майнового податку на основі вартості реального основного капіталу, і саме її застосовують найчастіше.

З іншого боку, у деяких країнах базу оподаткування визначають як річну орендну вартість майна, тобто суму доходу, одержаного від майна за якийсь проміжок часу. Отже, у країнах західної демократії найпоширенішим податком, що встановлюється місцевою владою, є майновий податок.

Місцеві й регіональні податки на доходи і прибутки застосовують у 17 з 24 країн - членів загальноєвропейського вільного ринку. Головною перевагою цих податків є те, що вони, як правило, вважаються справедливими з погляду платоспроможності. Крім того, можуть запроваджуватися прогресивні ставки оподаткування, коли вищі доходи оподатковуються за вищими граничними рівнями ставок. Коли прибуткові податки встановлюють органи влади вищого рівня, а місцевий прибутковий податок стягують ті самі збирачі податків, витрати на інкасо залишаються низькими. Оскільки вони безпосередньо пов'язані з місцевими доходами, їхня реакція на зростання цін, збільшення чисельності населення й прибутків теж достатньо гнучка.

Одна проблема, пов'язана з місцевим прибутковим податком, виникає тоді, коли об'єкти оподаткування перебувають на одній території, а працюють (а отже, отримують свої прибутки) на іншій. Стягувати податок набагато зручніше саме за місцем роботи, однак переважна частина комунальних послуг, ймовірно, надається громадянам за місцем проживання [21, c.95].

Частка ВВП від податків на доходи і прибутки для більшості країн дуже подібна -вона становить від 13 до 15%. Місцеві податки на компанії та інші джерела податкових надходжень.

Органи місцевої влади іноді обкладають місцевими й комунальними податками також прибуток місцевих компаній. Це характерно для Австрії, Німеччини, Італії, Іспанії, Сполучених Штатів Америки та деяких інших країн. Існують також податки на підприємницьку діяльність, не пов'язані безпосередньо або виключно з прибутками: наприклад, У Франції та Німеччині вони поєднуються з розрахунком рентабельності та іншими змінними величинами податку на підприємництво, їхня частка у складі ВВП коливається від 0,1 % в Італії та Іспанії до 0,6 % у Швейцарії, а частка у загальних місцевих податкових надходженнях становить від 1,7 % в Данії до 14 та 15 % у Бельгії і Німеччині.

Що стосується України, то підвищення результативності фінансової діяльності держави передбачає докорінну перебудову податкової системи й удосконалення такого важливого її механізму, як місцеві податки і збори. Саме вони покликані зміцнювати місцеві бюджети, розширювати їх фінансову автономію. Ефективне використання інституту місцевих податків і зборів є важливим способом зміцнення всієї фінансової системи України.

Практика застосування місцевих податків і зборів засвідчує, що їх використання в Україні малоефективне і що їх роль у формуванні місцевих бюджетів поки що незначна. Крім того, окремі органи місцевого самоврядування ще недостатньо використовують наявні можливості збільшення доходів місцевих бюджетів за рахунок упровадження місцевих податків і зборів. У цілому по країні 59 органів місцевого самоврядування, на території яких є потенційні платники, не впровадили комунального податку, 135 - збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, 5 -податку з реклами, 6 - збору за право використання місцевої символіки, 2 - збору за паркування автотранспорту.

Необхідно відмітити, що становлення системи місцевого оподаткування в Україні відбувається надто повільними темпами. На розгляді у парламенті України знаходяться два варіанти законопроекту про місцеві податки і збори. Відповідні статті мають місце і у проекті Податкового кодексу України. При їх підготовці враховано численні пропозиції, що надходили від органів місцевого самоврядування, фінансових органів, платників податків.

На думку спеціалістів-податківців, основу місцевого оподаткування повинні забезпечити майнові податки, зокрема, місцеві податки на нерухоме майно юридичних осіб, на коштовне нерухоме майно фізичних осіб, на землю і на спадщину. Можуть бути запроваджені податок на утилізацію побутових відходів або на прибирання сміття, податок на полювання, рибальство, використання кар'єрних матеріалів, на ветеринарне обслуговування худоби та інших домашніх тварин. Усі ці податки ефективно використовуються у багатьох країнах.

Важливе питання - введення самооподаткування. Цей вид податків не новий. Він існував у недалекому минулому. Кожен житель села, селища сплачував певну суму грошей, які цільовим призначенням йшли на впорядкування населеного пункту, будівництво доріг, інші громадські потреби. Також необхідно, щоб у законі про місцеві податки і збори було чітко визначено механізм розрахунків з кожного виду податків і зборів, їх облік, відповідальність за зберігання коштів, що надходять у рахунок сплати податків [8, c.29].

Отже, підвищення результативності податкової діяльності нашої держави потребує вдосконалення такого важливого її інструменту, як місцеві податки та збори. Адже саме вони мають становити основну прибуткову статтю бюджетів органів місцевого самоврядування і відігравати важливу роль у формуванні державних фінансів.


Розділ 3. Необхідність реформування податкової системи України

3.1 Напрямки та принципи оновлення вітчизняної системи оподаткування

Аналіз розвитку податкової системи України свідчить про те, що протягом останніх років докладено чимало зусиль для її удосконалення. Однак більшість норм нашого податкового законодавства приймалися в період спаду економіки, і вони були спрямовані не на удосконалення податкової системи, а переважно на розв’язання проблем конкретних галузей економіки, промислових регіонів і навіть окремих підприємств.

На нинішньому етапі розвитку нашої країни існує гостра проблема невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого податкового законодавства.

Тому, на погляд спеціалістів в основу оновлення вітчизняної системи оподаткування мають бути покладені такі принципи:

–            Достатність: податки мають бути достатніми для виконання конституційно закріплених функцій держави.

–            Адекватність: податкова система повинна бути адекватною особливостям економічної та політичної організації суспільства, рівню податкової культури та правосвідомості громадян.

–            Ефективність: забезпечення мінімального впливу податкової системи на ефективний розподіл ресурсів та економічні рішення платників, що формуються під впливом ринкових важелів;

–            Використання податкових важелів для стимулювання ефективного розподілу ресурсів, підвищення інвестиційної активності, прискорення НТП тією мірою, якою ринок не забезпечує розв’язання цих проблем.

–            Соціальна справедливість;

–            Загальність оподаткування;

–            Недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

–            Утримання рівновеликих податків з індивідів, які мають однакову платоспроможність, і різних податків з індивідів, що відрізняються платоспроможністю (принципи горизонтальної і вертикальної справедливості);

–            Забезпечення рівномірного розподілу податкового тягаря на основі легалізації “тіньових” доходів та ліквідації необґрунтованих податкових пільг.

–            Стабільність: податки мають бути незмінними протягом певного, попередньо визначеного і достатньо тривалого періоду, в довгостроковій перспективі вони мають змінюватися поступово, еволюційним шляхом.

–            Еластичність (гнучкість): податкова система повинна містити в собі механізми пристосування до поточних змін економічної ситуації, які б давали можливість збільшувати доходи бюджету в разі необхідності.

–            Адміністративна простота та економічність: податкова система повинна бути простою і недорогою в управлінні [7, c.95].

Взагалі, той факт, що податкова система України не достатньо орієнтована на реалізацію основних принципів оподаткування, свідчить про те, що вона ще не сформувалася як органічна цілісність. А щодо реформування законодавства, то вирішити це питання можна, певна річ, шляхом прийняття Податкового кодексу України, при підготовці якого не ставилося за мету абсолютно змінити чинні елементи податкової системи, бо такий крок може призвести до хаосу, знищення зрозумілих для платників податків механізмів.

Проектом кодексу, який 29 листопада 2002 року прийнято Верховною Радою України в другому читанні, передбачене суттєве скорочення загальної кількості податків і зборів як загальнодержавного рівня, так і місцевого (21 вид податків і зборів проти 39 у чинній системі оподаткування), що дасть змогу дещо спростити їхнє адміністрування.

Прийняття проекту Податкового кодексу України сприятиме гармонізації податкового законодавства України з вимогами законодавства ЄС та положеннями угод системи ГАТТ/СОТ. Але деякі дослідники не погоджуються з певними положеннями цього проекту, тому, на мою думку, варто відзначити основні напрямки вдосконалення власне податкової системи України [7, c.97].

 

3.2 Сучасні тенденції вдосконалення податкової системи України

 

Взагалі, реформування податкової системи України передбачає розв’язання двох груп проблем: вдосконалення інституціональних умов оподаткування і вдосконалення власне податкової системи: її складу структури та окремих елементів.

–      Високий загальний рівень оподаткування, тенденція до розширення складу податкової системи України свідчать про необхідність законодавчого обмеження зростання податкового навантаження на юридичних і фізичних осіб, а отже, і обмеження зростання державних видатків, яке має стати стимулом до забезпечення більш ефективного використання бюджетних коштів.

Взагалі, напрямки реформування податкової системи України мають бути узгодженими із завданням побудови в країні ринкової економіки.

Зокрема, затверджений у першому читанні проект Податкового кодексу України засвідчує перемогу поглядів представників ліберального напрямку економічної думки на шляхи реформування податку на прибуток підприємств, що передбачають зниження ставки податку для всіх суб’єктів господарювання і відмову від податкових пільг і метою створення рівних умов для підприємницької діяльності в усіх сферах економіки, розвитку конкуренції. Також не зовсім прийнятним для України є, на мою думку, і закріплений в проекті Податкового кодексу напрямок реформування податку на доходи фізичних осіб. Крім цього, на етапі реформуванні прямих податків варто також відмовитися від перегляду ставки ПДВ. Її перегляд можливий після завершення реформування прямих податків і лише на наявності бюджетної рівноваги та відсутності зростання держаного боргу.

Щодо акцизного збору, вдосконалення обкладання цим податком має здійснюватися в двох основних напрямках: 1) підвищення його фіскальної ролі, якає значно меншою, ніж у розвинутих країнах; 2) виконання традиційних функції оподаткування з метою підвищення податкового тягаря на заможних громадян і більш повної реалізації внаслідок цього принципу соціальної справедливості.

Отже, орієнтирами реформування податкової політики в Україні повинні стати: стимулювання динамічного розвитку економіки, заохочення інвестиційної діяльності, забезпечення конкурентоспроможності виробництва, орієнтація на його інноваційний розвиток, стимулювання розвитку зайнятості та самозайнятості, підвищення добробуту населення та розвитку людського капіталу [10, c.293].

Враховуючи викладений вище матеріал, пропонується наступне:

-  по-перше, першочерговим завданням залишається комплексне зниження податкового навантаження, а саме: зменшення нарахувань на фонд оплати праці до 15—20%. Розв'язання цієї проблеми можливе у два етапи: запровадження єдиного соціального збору за зразком російського — на першому, та поступове, відповідно до розрахованого на багато років графіку, скорочення ставок відповідно до розвитку накопичувального сегмента пенсійної системи - на другому;

-  по-друге, зниження ставок оподаткування має відбуватися поступово та поетапно і обов'язково бути компенсованим синхронним розширенням податкової бази, надмірне зниження ставок може втягти українську економіку до зниження ефективності бюджетної політики;

-  по-третє, при реформуванні податкової системи слід мінімізувати оподаткування результатів діяльності капіталу (цікавою видається практика диференціації ставки податку на прибуток для розподіленого та нерозподіленого капіталу, яка існує в ряді європейських країн та заохочує інвестування в розвиток виробництва); також необхідно звільнити від оподаткування прибуток, який інвестується в межах України;

- по-четверте, в індивідуальних доходах населення має оподатковуватися лише той обсяг, який перевищує вартість простого відтворення робочої сили (виражений в офіційному прожитковому мінімумі), збільшення, в свою чергу, неоподатковуваного мінімуму для прибуткового податку дасть змогу збільшити обсяги споживання;

- по-п'яте, необхідно посилити податковий контроль за рівнем витрат виробництва, водночас істотно підвищивши оподаткування непродуктивних видів діяльності.

Однією з важливих складових оптимізації податкової системи України є радикальне посилення її позитивного впливу на формування повноцінних суб'єктів ринку і всієї ринкової інфраструктури, формування сприятливого інвестиційного клімату в офіційній економіці, забезпечення ефективного та безпечного вкладення капіталів, створення механізмів захисту від знецінення коштів, створення конкурентного середовища як механізму реалізації найбільш ефективних господарських рішень. Вносячи зміни до податкової політики, слід пам'ятати, що податкова система має бути повернута до виробництва, стимулюючи його зростання та не створюючи антистимулів у підприємств до його розвитку, а у населення - до продуктивної праці.

Вдосконалення податкового законодавства є важливою, але не достатньою умовою встановлення ефективної податкової системи України. Остання визначальною мірою залежить від того, чи відповідають форми та елементи оподаткування досягнутому рівню розвитку податкової служби, технічним організаційним можливостям сучасного адмініструванням податків.

В країнах з ринковою економікою результативність податкових реформ значною мірою залежить від системного характеру перетворень в країні, а отже, від узгодженості податкової реформи з реформуванням інших сфер суспільного життя, без докорінних перетворень яких неможливе ефективне реформування податкової системи. Але за сучасних умов видається малоймовірною можливість створення цілісної більш-менш постійної моделі оподаткування, зафіксованої в єдиному документі. Відтак доцільнішим видається поетапне реформування податкової системи шляхом прийняття окремих податкових законів. Першим повноцінним кроком у цьому напрямі стало прийняття змін до закону про податок на прибуток підприємств 26 грудня 2002 року [9, c.216].

Отже, довгострокове економічне зростання та якісна структурна перебудова національної економіки потребують мобілізації сил в усіх напрямах державної економічної політики. Тому на теперішньому етапі побудови податкової політики слід виходити насамперед з потреби максимізації дії регуляторної та стимулювальної функцій податків.


Висновки


Українська держава на сучасному етапі свого розвитку вдосконалює власну податкову систему, яка враховує досвід інших країн, але не є простим копіюванням. Адже податкова система кожної окремо взятої держави повинна відображати конкретні особливості країни: рівень розвитку економіки соціальної сфери, її зовнішню і внутрішню політику, географічне положення, кліматичні умови та безліч інших чинників. Ось чому форми оподаткування однієї країни суттєво відрізняються від форм оподаткування іншої і в світі немає хоча б двох країн з однаковими системами оподаткування.

Сьогодні податкова система України перебуває на етапі кардинальних перетворень. В державі постійно проводилась політика зміни системи оподаткування, але, на жаль, не завжди продумана, економічно обгрунтована, та не завжди це відбувалось у комплексі з іншими фінансовими нововведеннями.

Взагалі, реформування податкової системи України передбачає розв’язання двох груп проблем: вдосконалення інституціональних умов оподаткування і вдосконалення власне податкової системи: її складу структури та окремих елементів.

Також високий загальний рівень оподаткування, тенденція до розширення складу податкової системи України свідчать про необхідність законодавчого обмеження зростання податкового навантаження на юридичних і фізичних осіб, а отже, і обмеження зростання державних видатків, яке має стати стимулом до забезпечення більш ефективного використання бюджетних коштів. Характерним і дестабілізуючим фактором для України на сучасному етапі її розвитку є значна кількість податків, безсистемне надання пільг, значний податковий тягар, часті зміни податкового законодавства тощо.

Але не можна не відмітити, що податки зберігають капітали суспільства, формують джерела для їх достатньо швидкого накопичення з метою розширення виробництва та забезпечення всебічного розвитку країни. Мобілізуючи через податки значні ресурси в своє розпорядження, держава забезпечує свій захист, розвиток виробництва, поліпшує матеріальне становище своїх громадян, суттєво впливає на стан і розвиток науки, культури, освіти і міждержавних зв’язків.

Як підсумок можна сказати, що комплексність податкового реформування зазвичай пов'язується з прийняттям Податкового кодексу. Проте його доля залишається невизначеною. По-перше, в українському суспільстві досі відсутній консенсус щодо того, якою має бути податкова система України. По-друге, загострення політичного протистояння посилює значущість економічної і, зокрема, фіскальної політики та стає на заваді ліберальній податковій реформі, яка загрожує на певний період зниженням касових надходжень. По-третє, в Україні поки що не сформовано узгодженої концепції бюджетної та податкової політики як вагомих важелів реалізації довгострокової стратегії розвитку. Невизначеним поки що є можливий вплив на структуру бюджетних витрат та податкову систему вступ України до СОТ. Останнім часом активізувалися заяви щодо узгодження економічної, в тому числі й податкової, політики України на просторі СНД. Зрештою, орієнтири європейської інтеграції України також потребують поступового руху до європейської системи оподаткування.


Список використаних джерел

 

1.     Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2.     Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 4.12.1990.// Відомості Верховної Ради. – 1991. - №6. - С. 37.

3.     Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000.// Відомості Верховної Ради. – 2001. - №9-10. - С. 194.

4.     Закон України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991.// Відомості Верховної Ради. – 1991. - №39. - С. 510.

5.     Василевська Г.В. Податкова політика у регулюванні економічного зростання// “Економіст”. - № 2.- 2003. - С.39.

6.     Величко О., Дмитренко І. Іноземний досвід реформування податкової системи// “Економіст”. - № 7-9. – 2002. - C. 120-130.

7.     Влажевич В. С. Місцеві податки і збори та їх особливості. Світовий та український досвід встановлення та справляння місцевих податків// „Підприємництво, господарство і право”. - № 1. – 2004. - С.94-99.

8.     Горобінська І.В. Аналіз податкового навантаження та його вплив на динаміку ділової активності// „Актуальні проблеми економіки”. - № 10. – 2004. - С.26-33.

9.     Данілов О.Д., Фліссак Н. П. Податкова система та шляхи її реформування. Навчальний посібник. – К.: Парламентське вид-во. – 2001. - 216с.

10.           Данілов О.Д., Лапшин Ю.В., Онищенко В.А. Оподаткування місцевими, ресурсними, рентними податками та зборами. Неподаткові платежі. Навч. посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України. – 2002. - 292с.

11.           Данілов А.В. Вдосконалення механізму податкового регулювання сталого екомомічного розвитку// ”Фінанси України”.- № 2. – 2005. - С.92-99.

12.           Демченко Т. М. Податкова політика як інструмент відтворювального процесу// „Актуальні проблеми економіки”. - № 2. – 2004. - С.69-75.

13.           Дікань Л. В. Податки у фінансовому менеджменті підприємництва: Монографія. – Х.: Константа. – 2003. - 87с.

14.           Загорський В. С., Благун І. Г. Принцип функціонування податкової системи ринкового типу// “Фінанси України”. - №10. – 2003. – С.92-99.

15.           Захарін А.В. Удосконалення механізму податкового регулювання сталого економічного розвитку// „Фінанси України”. - № 2. – 2005. - С.92-101.

16.           Кулик В.В. Податки у системі відтворення національної економіки// “Фінанси України”. - № 11. – 2003. - С.91.

17.           Лащак В.В. Стимулювальна роль прямих податків// „Фінанси України”. - № 2. – 2005. - С.84-101.

18.           Литвиненко Я.В. Податкова політика: Навч. посібник – К.: МАУП. – 2003. - 224с.

19.           Мельник В.М. До питання про “податкову систему”// “Актуальні проблеми економіки”. - №10. – 2003. – С.78.

20.           Опарін В. М. Фінанси. Загальна теорія: Навч. посібник. – К.: КНЕУ. – 199. - 164с.

21.           Кулик В.В. Податки у системі відтворення національної економіки// “Фінанси України”. - № 11. – 2003. - C.91.

22.           Литвиненко Я.В. Податкова політика: Навч. посібник – К.: МАУП. – 2003. - 224с.

23.           Печуляк В. Гармонізація відносин контролюючих органів у сфері оподаткування та платників податків як один із напрямів податкової політики України// „Підприємництво, господарство і право”. - 2004. - № 4. - С.130-134.

24.           Піхоцький В. Ф. Реформування податкової системи України – вимога сьогодення// “Фінанси України”. - №9. – 2003. - C.80-85.

25.           Соколовська А. М. Податкова система України – теорія та практика становлення. – К.: НДФІ. – 2001. - 372с.

26.           Степовой А.Г. Упрощенная система налогообложения// “Все о бухгалтерском учете”. - № 24. – 2005. - C.73-74.


Страницы: 1, 2, 3



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.