реферат, рефераты скачать Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
реферат, рефераты скачать
реферат, рефераты скачать
МЕНЮ|
реферат, рефераты скачать
поиск
Особливості оподаткування в Україні: становлення та розвиток

Особливості оподаткування в Україні: становлення та розвиток














КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни

"Основи оподаткування"

на тему

"Особливості оподаткування в Україні: становлення та розвиток"


ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

1.1 Етапи розвитку оподаткування в Україні

1.2 Функції податків та принципи оподаткування в Україні

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ РОЗВИТКУ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

2.1 Стан розвитку податкової системи України

2.2 Проблеми розвитку оподаткування в Україні (апріорне ранжування)

РОЗДІЛ 3. НЕДОЛІКИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3.1 Запровадження досвіду зарубіжних країн податкової системи

3.2 Шляхи вирішення сучасних проблем податкової системи Україні

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

оподаткування реформування економіка україна

ВСТУП


Дана курсова робота присвячена вивченню питання розвитку податкої системи в Україні.

Актуальність теми дослідження обумовлена новими явищами в економіці України, її спрямуванням на перехід до ринкових відносин, де управління господарчими процесами вимагає активного використання інструментів фінансового механізму, включаючи податки.

Написання курсової роботи сприятиме визначенню основних проблем податкової системи в цілому. Крім того, надасть можливість окреслити основні напрями удосконалення податкової системи в Україні.

Податкова система в кожній державі є однією з базових підвалин її економічної системи. У зв’язку з цим податки мають розв’язувати два завдання. Вони слугують державі для отриманні тих доходів, які необхідні для розв’язання її завдань. Поряд з цим фіскальним призначенням стягнення податків слугує для здійснення певних політичних ідей завдяки тому, що вони сприяють чи ускладнюють певні економічні процеси.

Метою курсової роботи є дослідження податкової системи в Україні та шляхи її вдосконалення.

Виходячи з мети курсової роботи, були поставлені наступні завдання:

- дослідити еволюцію теорій оподаткування та їх ролі в механізмі регулювання економіки;

- узагальнити теоретичні основи формування податкової політики та впливу податків на макро- і мікропроцеси в економіці;

- проаналізувати стан та тенденції розвитку податкової системи в Україні й оцінити їхню ефективність і визначити недоліки;

- визначити ключові загальноприйняті принципи проведення податкових реформ у зарубіжних країнах і обґрунтувати, які з них доцільно запровадити при проведенні податкової реформи в Україні;

- розробити і обґрунтувати концептуальні засади вдосконалення національної податкової системи;

- розробити практичні рекомендації щодо основних напрямів реформування податкової системи України з урахуванням світового досвіду.  Об’єктом курсової роботи є податкової системи України.   Предмет дослідження – становлення та розвиток оподаткування в Україні.

Питання вдосконалення оподаткування знаходяться в центрі уваги наукової і громадської думки з отримання незалежності України. Особливо сьогодні, в пошуках шляхів виходу з економічної кризи, назріла необхідність податково-бюджетного регулювання в Україні замість проведення суто фіскальної податкової політики. Крім цього, сьогодні на державному рівні визнано гостроту проблеми оподаткування, пов’язаної з надмірністю податкового тягаря. Останній і є однією з причин фінансової нестабільності підприємств, зменшення сукупного попиту і економічної кризи.

Чинна податкова система зазнає нищівної критики як у наукових колах, так і з боку підприємців, політичних діячів, депутатського корпусу. Однак стає дедалі очевиднішим, що ця критика багато в чому базується на емоційних, поверхневих чинниках економічної дійсності. Відсутній глибокий аналіз фінансових зв’язків в економіці, потреб держави у фінансових ресурсах для виконання нею функцій регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки, підтримання на належному рівні суспільного добробуту, обороноздатності, систем державного управління.

Отже, нині існує необхідність всебічного дослідження питань, пов’язаних із впливом системи оподаткування на економічні процеси. Українські вчені мають певні здобутки в дослідженні теоретичних і практичних аспектів оподаткування.


РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ


1.1 Етапи розвитку оподаткування в Україні


Перший етап: система податків Київської Русі (IX- кінець ХІІІ ст.)

З виникненням держави (VІІІ-ХІІ ст. ст.) у Київській Русі розпочинає свою історію і податкова система (служба) на українських землях. Середньовічна, феодально-децентралізована податкова система проіснувала на Україні до середини ХVІІ ст., а пережитки її до XIX ст.

Найдавнішою системою прямих податків у Київській Русі була данина для утримання княжого двору й дружини. Панування натурального господарства визначало, в основному, натуральний характер податкової системи. Данина сплачувалася зазвичай, продуктами сільського господарства і промислів (хутро, віск, мед, хліб, шкіра тощо). Збирали данину безпосередньо виїжджаючи на так зване полюддя, у вигляді різних дарів князю чи представникам його адміністрації ("поклон", "почесть", "стан"), чи "повозом", коли її привозили до Києва.

Саме при зборі данини проявлялися найбільш характерні, негативні риси феодально-децентралізованої податкової системи: неврегульованість розмірів та періодичності збору більшості податків, їх величезна кількість і різнорідність, випадковість і свавілля поборів, збирання особами, які особисто зацікавлені у максимальному доході. Усе це на практиці призводило до значних зловживань, результатом чого були заворушення і навіть повстання.

Класичним прикладом стали події 945 р. - повстання у Деревлянській землі проти Київського князя Ігоря. Під час полюддя він спробував стягнути данину з деревлян двічі, за що і поплатився головою.

Зосталася в Києві після Ігоря його вдова Ольга з малим сином Святославом, і вважала, у першу чергу, за своїм обов'язком помститися за чоловіка та приборкати непокірних деревлян. Помста вважалася святою "тому, хто не помститься, за того і Бог не помститься", говорить старе слов'янське прислів'я, і чим тяжча була помста, тим більше честі було месникові. У народі ходило багато оповідань про те, якими хитрими способами і як люто мстилася Ольга деревлянам за смерть чоловіка.

Княгиня Ольга не лише жорстоко помстилась деревлянам за смерть князя Ігоря, свого чоловіка, але й змушена була регламентувати збір данини. З 947 року вона започаткувала стабільне стягнення податків, встановивши "погости" (місця, де збирали данину), "уроки" та "устави" - розміри та зміст зборів. По суті, це була перша відома нам реформа податкової системи в Україні [40].

Правнуком Ольги, великим Київським князем Ярославом Мудрим було складено перший писемний звід законів – "Руська правда".

"Руська правда" - найважливіша пам'ятка феодального права; її норми закріпляли привілейоване становище феодалів та їхнього оточення, захищали життя пануючого класу. Оновні правові інститути: право власності, охорона приватної власності, спадкове право, зобов'язальне право, злочин і кара, злочини проти особи.

"Руська правда"- це зразок стародавнього судочинства і життєвих принципів того часу, її статті є завершеним збірником закону і для Київської Русі (Додаток А)

Тобто, якщо пов'язати цей історичний документ із теперішнім часом, то можна прийти до висновку, що наша держача має історичне підтвердження того, що з давніх-давен наші предки намагалися збудувати правову, соціально-ґрунтовну, незалежну державу.

"Руська правда" - найвизначніша і найповніша пам'ятка прав періоду Київської Русі, яка дає змогу дослідити державно-правовий лад і прослідкувати розвиток правових відносин того часу [41].

Складовою її частиною став "Покон вірний", який детально регламентував діяльність податкової системи.

Одиницею оподаткування був "дим" або подвір'я, яке мало певний розмір землі (у середньому воно дорівнювало одному плугові або 15 га), 20-30 "димів складали "дворище". В основному це було об'єднання родичів, які спільно відповідали за розклад і збір податків. Сьогодні у кожному селі можна виділити первісні дворища (по-сільському - кутки), що носять імена своїх перших засновників. "Дворища" об'єднувались у громади, на чолі яких стояли старости, які обиралися на вічі. Близько 1/3 зібраної данини князь брав на свої особисті потреби, а решта йшла на утримання дружини, органів управління і ведення війни [10].

Основою грошових надходжень були мита і штрафи. Більшість складали торговельні мита - "вага" і "міра" - за зважування і вимір; "мит" - за провезення товарів через міські застави; "перевіз" -перевезення товарів через річку. "Гостинне" і "торгове" стягувалося ча прано маги склади іі організацію шржищ. Вну І рішим шргівля велася переважно на торгах у певних місцях і в певний час. У Києві їх, наприклад, було аж 8, зокрема торговище на Подолі (тепер Контрактова площа), Бабин Торжок на Горі (поблизу нинішньої Андріївської церкви). Дуже жвавою була зовнішня торгівля. Так, через Київ проходив знаменитий шлях "із варяг у греки", (Додатки Б,В).

З розвитком торгівлі почала формуватися грошова система. В Київській державі перші монети на території сучасної України з'являються у ІІ- ІІІ ст. н.е. Це були римські монети. У VІ-VП століттях з'являються перські та арабські монети [19].

Свою монету Київська Русь почала карбувати лише за князів Володимира, Ярослава Мудрого, Святополка Окаянного. Перші карбовані монети - це "злотник" та "срібляник" Володимира Святославовича з образом князя на престолі (на аверсі) та князівського знака тризуба (на реверсі), що є по суті, єдиним зразком руських державних документів Х-ХІ ст., що дійшли до наших часів в оригіналах. Поряд з ними вільно ходили дірхеми, візантійські монети, драхми та ін.

На користь князя йшли судові збори і "віра" - грошовий штраф за вбивство (вільної людини - 40 гривень; княжого урядовця - 80 гривень; за каліцтво - 20 гривень) і "продажа" - штраф за інші ілочини.

Назва "гривня" походить від прикраси, яку носили на шиї (на загривку). Згодом це слово набуло нового значення - вагового, потім і лічильного (грошового). Одна гривня дорівнювала 51,29 г срібла. Монетна гривня представляла собою зливок срібла стандартної форми та ваги. Першими були київські гривні - вагою близько 164 грамів. Потім новгородські (паличкоподібні) - 204 грам, так звані чернігівські ромбоподібні або овальні зливки - 196 грам [41].

Державні та приватні доходи князь витрачав без різниці на державні потреби чи на свої власні. Наприклад, Князь Володимир 1/10 своїх прибутків віддав на будівництво першої кам'яної церкви в Києві - Успіння св.Богородиці, освяченої в 995 році.

Із встановленням феодальної роздробленості княжі доходи стали значно обмеженішими. Податки осідали на місцях. Через брак коштів значно скоротилося постійне військо. Загальнодержавні збройні сили в основному складалися з ополчення васалів. Встояти проти сильного ворога було проблематично, що й призвело у 30-40-х роках XIII ст. до катастрофи.

Розрізнені князівства не змогли встояти перед вторгненням монголо-татарських військ хана Батия. У грудні 1240 р. Київ було зруйновано.

У другій половині XIII ст. - початку XIV ст. татари встановили в деяких частинах зайнятої ними України свою податкову систему і з цією метою періодично робили переписи людей, господарств майна. Усе населення (крім духовенства) змушене було платити на користь завойовників спеціальний грошовий податок - "вихід із кожного чоловіка та з кожної голови худоби" .

Татарські збирачі податків - "баскаки" стягували натуральну ("татарщина"), а також людську данину, визначали примусові роботи тощо. (Додаток Г) [35].

Другим етапом була: грошова, натуральна данина, панщина та інші податки Литово-Польської доби (поч. XIV- поч. XVI ст.)

У першій половині XIV ст. більшість українських земель (Поділля, Київщина, Чернігівщина) увійшла до складу Великого Князівства Литовського. Тут зберігалась податкова система періоду Київської Русі та діяли закони "Руської правди" аж до другої половини XVI ст., коли ці землі після Люблінської унії Литви з Польщею (і 569 р.) увійшли до складу Речі Посполитої.

На українських землях була введена польська податкова система, за якою шляхта (з 1374 р.) і маггки католицької церкви (з 1381 р.) були звільнені від оподаткування (Додаток Д). Королі зреклися права накладати податки. Коронний скарб поповнювався лише прибутками із зобов'язань сільського і міського населення, з королівських земель та з самоуправління міст, яким було надано магдебурзьке право.

Найширші маси сільського і частково міського населення були зобов'язані до панщини, натуральної данини і грошових чиншів та інших оплат безпосередньо своїм панам (шляхті) [40].

З 1557 р. на українських землях, відповідно до закону короля Сігізмунда II Ангуста "Устави на волоки", проводиться земельна реформа. Метою її була переоцінка державних, громадських і селянських грунтів та зрівняння селян у власності й у виконанні повинностей.

Селянство було антиподом шляхти: чим більше шляхта здобувала прав та багатства, то більше втрачало і убожіло селянство. Цей процес характеризує весь перший період литовсько-польської доби й закінчується Люблинською унією - закріпленням селян усіх категорій, що знайшло правне оформлення в III Литовському статуті.

На початку доби серед селянства України були три такі самі великі категорії, що й за княжої доби: вільні селяни - смерди; невільники, раби, челядь; селяни напіввільні - закупи.

У селах існували сільські громади. На чолі сільської громади стояв "старець", "отаман" або "староста", а при ньому громадська рада, "добрі люди" або "мужіє". Старосту та раду обирали на рік. Громада відповідала за сплату податків та видання злочинців. Старець із "добрими людьми" мав право суду, який відбувався на громадському вічі, так званім "копа", тому й суд мав назву "конний суд". Деякі громади на підставі привілеїв були вилучені з адміністрації папських і навіть державних урядників [41].

Селяни жили "дворищами" - громадками переважно родичів, хоч могли бути там і сторонні люди; вони мали голову і членів, так званих "поплічників" або "потужників". У всіх офіційних справах уряд рахувався тільки з головою. У дворищі було кіль: а хат, і всі вони перед державою, як цілісність, були одиницею оподаткування - "тягла". Земельна посілість дворищ була неоднакова: від 33 моргів (19,5 десятини) до 500 моргів. Кілька дворищ об'єднувалися в село, а кілька сіл становили волость, адміністраційну одиницю.

З XVI ст. під впливом польсі сого права відбувається еволюція права землеволодіння селян. СІ ннська земля починає належати державі або панам. У судах час ше заперечується право селянина продавати власний грунт. Цю рактику затвердив у 1588 році III Литовський статут.

Залежно від характеру повинностей селяни поділялися на три катигорії:

1. Тяглі селяни. Вони працювали у пана на ріллі з своєю худобою.

Спочатку вони працювали 8-10 днів на рік, а далі по 2-4 дні на тиждень. Крім праці в полі, були податки, які називали по-різному: в Україні – "подимщина", у Білорусі – "посошний", грошовий податок який збирала держава, називався "серебрщина" [39].

Пани платили з населення державі податок ("дякло" та "стації") натурою: сіном, збіжжям, медом, худобою тощо. У різних землях податки мали різні назви. На Київщині та Волині податки називалися - "поволовщина", а в загалом - "стадія", це був податок, пов'язаний з обов'язком годувати князя, коли він перебував у певній землі. З переданням прав на селян панам, вони стали щороку збирати "стації": курей, качок, гусей, яйця тощо. Крім того, була особиста служба селян: повіз - підвідна, на права шляхів, мостів; сторожівщина (обов'язок відбувати сторожу в степах, у замках) пригін - особиста служба на панському дворі.

2. Ремісники й службові селяни. Були цілі села колісників, ковалів, пекарів. Вони утворювали сотні, якими керував сотник. До них належали службові селяни: рибалки, бортники, конюхи, які жили здебільшого біля замків.

3. Чиншові селяни або данники платили чиїїш зі своєї власної землі медом, збіжжям, шкірою тощо. Чиншовики були переважно там, де пани не потребували праці на ріллі, але з ростом фільварків вони поволі зникали, і в III Литовському статуті вже про них майже не згадується.

Окрему групу невільників становили "непохожі селяни" або "отчичі", що жили в окремих господарствах, платили чинш натурою або працею і не мали права виходу. Від звичайних невільників вони відрізнялися тим, що були прив'язані до ґрунту, а не особисто [19].

Внаслідок Люблінської унії становище селянства значно погіршилося. Зросла панщина, яку вимагали вже не з дворища, а з кожного двору, збільшилися натуральні повинності. Без дозволу пана "хлоп" - як стали називати селян - не міг одружитися, а за дозвіл мусив платити; горілку повинен був купувати лише в панському шинку, молоти збіжжя - у панському млині. Щороку селянин мусив давати вола, баранів, гусей, курей, свиней, мед, прядиво тощо. Встановлювалося кріпацтво.

Реформа ліквідовувала спільне землеволодіння у формі дворища та право переходу селян на інші землі (тобто селян закріпачували). Вільні селяни одержували по одній волоці (або лану), кріпосні - по 1/3 волоки. Одночасно створюються фільварки розміром близько 20 волок, на яких вирощувалося збіжжя на експорт. На селян, наділених землею, яка перейшла у їх власність, було накладено нові обов'язки натурою і працею.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.