реферат, рефераты скачать Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
реферат, рефераты скачать
реферат, рефераты скачать
МЕНЮ|
реферат, рефераты скачать
поиск
Основні теорії грошей. Кредитна система

Основні теорії грошей. Кредитна система

План


Характеристика основних теорій грошей

Кредитна система. Характеристика складових елементів кредитної системи

Використана література


Характеристика основних теорій грошей


Теорія грошей виходить із структурної подвійності грошових відносин:

1)                Гроші - найбільш поверхова оболочка економічних процесів (уніформа), тобто економічна ланка, яка виражає зовнішній атрибут економічних відносин;

2)                Гроші - відносно самостійна ланка економічних відносин. Вони

3)                мають власну логіку, власну структуру та власне інституційне забезпечення.

Гроші не обмежені національнім ринком, бо їх існування обумовлено інтерналізацією грошових відносин.

Слід розмежувати “Теорію грошей” - яка вивчає загальні принципи грошового існування, та “Теорію грошового обігу" - яка вивчає спеціалізовані закони та принципи обігу грошей.

Гроші формуються та функціонують на інституційних засадах: вони - атрибут держави, тільки держава здатна робити емісію, регулювати міжнародний грошовий обіг та його функціонування. Гроші регулюються грошово-кредитною політикою.

Теорія грошей носить нормативний характер. Її зміст є підсумком світового досвіду.

У XVI і XVII вв. представники меркантилізму, зокрема англійський економіст Т. Мен, проголосили справжнім багатством суспільства гроші. Для меркантилістів було характерно не тільки ототожнення багатства з грошима, але й ототожнення грошей зі шляхетними металами, у чому і полягає металістична теорія грошей. Відповідно до цієї теорії шляхетні метали є грошима за своєю природою.

Металісти приписували золоту і сріблу, як таким властивості грошей. Але в дійсності гроші - це не річ, не золото і срібло самі по собі, а виражені через річ виробничі відносини людей у товарному господарстві. Служити грошима - зовсім не притаманне золоту і сріблу від природи. Шляхетні метали стали грошима лише в умовах товарного господарства, сутність же грошей полягає не в їхній речовинній оболонці, не в тім, що вони - чи золото або срібло, а в їхній суспільній ролі загального еквівалента.

Металістична теорія звертає увагу тільки на ті функції, для виконання яких необхідні металеві гроші (функції міри вартості, скарбу і світових грошей), але ігнорує інші функції (засобу обертання і засобу платежу), що можуть виконуватися і знаками вартості. Один із прихильників металістичної теорії грошей, німецький економіст XIX в. Книс, оголосив поняття “паперові гроші" такою ж нісенітницею, як “паперові булки”. Але подібні твердження знаходяться у волаючому протиріччі з фактом існування паперових грошей.

Отже, суть металістичної теорії грошей полягає в тому, що вона:

1) ототожнює гроші зі шляхетними металами, не бачачи їх специфічної суспільної ролі і впадаючи у фетишизм, оскільки приписує золоту і сріблу, як таким, властивості грошей;

2) односторонньо розглядає тільки деякі функції грошей і ігнорує інші їх функції;

3) нездатна пояснити існування паперових грошей.

Основна ідея кількісної теорії грошей полягає в тому, що величина вартості грошей знаходиться в оберненій залежності від їхньої кількості, тобто чим більше грошей у обертанні, тим менша їхня вартість.

Родоначальниками кількісної теорії грошей були в XVIII в. у Франції - Монтеск'є, в Англії - Юм. На початку XIX в. Д. Рікардо намагався поєднати кількісну теорію грошей зі своєю теорією трудової вартості. У XX в. кількісна теорія грошей одержала широке поширення в політичній економії.

За Марксом, кількість грошей у обертанні залежить насамперед від кількості товарів, що обертаються. Якщо, наприклад, кількість проданих у країні товарів збільшиться вдвічі, то за інших рівних умов для обслуговування товарообігу буде потрібна вдвічі більша кількість грошей, ніж раніше.

Важливий вплив на кількість грошей у обертанні має рівень товарних цін. Фізичний обсяг товарообігу (кількість проданих товарів у натуральних одиницях - тоннах, метрах і т.д.) може не змінитися, але якщо ціни всіх товарів підвищаться вдвічі, то для обслуговування товарообігу буде потрібно вдвічі більша кількість грошей.

Обидва ці фактори - кількість проданих товарів і рівень товарних цін - можна виразити одним поняттям “сума товарних цін”; вона являє собою “суму добутків кількості кожного товару на його ціну”.

Третім фактором, що визначає кількість грошей у обертанні, є швидкість обертання грошей, що вимірюється числом оборотів грошової одиниці за відомий період часу. У зв`язку з тим, що ті самі гроші протягом року неодноразово переходять із рук у руки, обслуговуючи продаж багатьох товарів, кількість грошей у обертанні менша, ніж сума товарних цін.

Подібно до того, як у їдальні, в якій щодня обідає 500 студентів, зовсім не потрібно мати 500 ложок, оскільки за день та сама ложка обслужить багато студентів, країні зовсім не потрібно мати грошей на таку суму, що дорівнювала б сумі цін проданих товарів. Якщо сума цін товарів, проданих у країні за рік, складає 100 млрд грн., а кожна гривня робить у рік 10 оборотів, то для обігу знадобиться тільки 10 млрд грн.

У 40-х рр. економісти, поєднавши номіналістичну теорію грошей з кількісною, створили теорію “регульованої валюти”. Найвидатнішим представником останньої став англійський економіст Дж.М. Кейнс. Він стверджував, що металеві гроші - “варварський пережиток”, тому що паперові гроші не тільки не гірше, але значно краще металевих. Перевагу паперових грошей Кейнс вбачав у тім, що кількість їх у обертанні може регулюватися державою.

За Кейнсом, через регулювання кількості грошей у обертанні держава може регулювати рівень товарних цін, рівень заробітної плати і всю економіку. Паперові гроші вважаються ним “регульованою валютою”, а в збільшенні їхньої кількості він бачить ключ до збільшення попиту на товари, до скорочення безробіття і виходу з кризи.

Сучасна ринкова економіка є грошовою економікою, оскільки майже всі економічні операції проводяться з участю грошей як засобу обміну. Використання грошей відокремлює акт купівлі товару від акту продажу і таким чином спрощує обмін, знижує витрати обігу товарів.

У сучасній економічній теорії гроші визначаються з функціональної точки зору.

Грошима називається:

загальновизнаний засіб платежу, який без будь-яких обмежень приймається в обмін на товари і послуги, а також при сплаті боргових зобов'язань;

сукупність фінансових активів, які використовуються для проведення розрахунків при здійсненні різноманітних операцій.

Сучасні платіжні засоби випускаються центральним (емісійним) та комерційними (депозитними) банками і представлені двома видами грошей: символічними та кредитними.

1. Символічні, або декретивні гроші - засоби обміну, що являють собою певні форми боргових зобов'язань держави і не мають власної невід'ємної цінності (готівкові гроші). Вартість таких грошей перевищує витрати на їхнє виробництво та цінність при альтернативному використанні (наприклад, як товару) і визначається їхньою здатністю обмінюватися на товари та послуги як зараз, так і в майбутньому. Монопольне право емісії готівкових грошей законодавчо закріплене за державою (центральним банком), тому символічні гроші є державними грошима. Використання символічних грошей підпорядковане певним вимогам: необхідне суспільне визнання таких грошей; державна правова гарантія обігу символічних грошей; здатність держави підтримувати відносну стабільність купівельної спроможності символічних грошей. Купівельна спроможність грошей - це кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю.

2. Кредитні, або депозитні гроші - засоби обміну, які являють собою боргові зобов'язання депозитних інститутів (безготівкові гроші). Як і символічні гроші, вони не мають внутрішньої вартості. Вартість депозитних грошей визначається їхньою купівельною спроможністю. Кредитні гроші є приватними грошима - їхню основу складають трансакційні депозити комерційних банків. Депозити - це грошові кошти, вкладені в комерційні банки у готівковій чи безготівковій формі для зберігання на певних умовах. Будь-який депозит є борговим зобов'язанням банку, яке він має сплатити за вимогою вкладника. Трансакційні (чекові) депозити є засобами обміну, оскільки кошти з цих депозитів вкладники мають право без попередження банку переказати іншим особам у вигляді платежів за придбані товари і послуги. Такі платежі здійснюються за допомогою чеків або аналогічних розрахункових інструментів.

В економіці гроші виконують певні функції, а саме:

засобу обігу - як засіб обігу гроші є посередником при обміні товарів та послуг;

рахункової одиниці - засобу кількісного виміру та порівняння відносних вартостей товарів на ринку;

засобу збереження вартості - засобу накопичення купівельної спроможності, яка може бути використана на купівлю товарів у майбутньому;

засобу платежу - засобу відкладених платежів, які повинні здійснитися у майбутньому, при сплаті боргових зобов'язань, і величина яких встановлюється в грошовій формі Сучасні структурні елементи грошової маси виступають у вигляді кредитних грошей, вони є борговим зобов’язанням держави та комерційних банків. Так, паперові та металеві гроші є борговим зобов’язанням держави, а чекові та інші види вкладів - борговим зобов’язанням банків і ощадних закладів. Номінальна вартість сучасних грошей не відповідає їхній реальній вартості. В країнах з розвинутою фінансово-кредитною системою зникла відповідність між національною грошовою одиницею та її золотим вмістом, тобто, золотий запас країни не є безпосереднім забезпеченням національного грошового обігу.

В сучасних умовах основними чинниками, що підтверджують вартість грошової одиниці, є:

прийнятність, тобто, кожен з нас використовує гроші у разі обміну та приймає їх до обміну за результати праці, товари або послуги, оскільки впевнений, що в будь-який час він зможе обміняти їх на необхідні реальні блага;

гроші виступають законним засобом платежу, тобто, наша впевненість у прийнятності паперових грошей обґрунтовується тим, що держава законодавчо об’явила готівкові гроші законним платіжним засобом, тобто, вони є декретивними грошима;

відносна рідкість, тобто на ринку вартість грошей визначається співвідношенням попиту та пропозиції, причому за постійного попиту вартість або купівельна спроможність грошової одиниці буде визначатися пропозицією грошей. За влучним висловом голландського філософа Б. Спінози, якість грошей знаходиться в їх кількості. Держава здійснює контроль за кількістю грошей в обігу, підтримуючи їхню купівельну спроможність і підтверджуючи відносну рідкість.

Державний діяч і фінансист Англії ХVI ст. Грешем сформулював положення: “гірші гроші витісняють з обігу кращі”. Даний закон Грешема діє в біметалевій грошовій системі, в якій роль грошей виконують два метали - золото і срібло, а банкноти, що перебувають в обігу, розмінюються на обидва метали. При використанні двох металів, як грошей виникає трудність встановлення вартісного відношення між золотом і сріблом. Внаслідок того, що законодавчо закріплене співвідношення між двома валютами з часом уже не відповідає ринковому співвідношенню золота і срібла, недооцінені за законом монети починають залишати сферу обігу і осідати у вигляді скарбу.

Білонні монети - гроші з малою внутрішньою вартістю. Це неповноцінні розмінні монети, номінальна вартість яких перевищує вартість вміщеного в них металу та витрат на їх виготовлення. До них належать паперові гроші та монети, що виготовлені з неблагородних металів.

Грошова маса (Money stock MS) - сума готівкових грошей (C) плюс депозити (D):


MS = С + D.

Грошова пропозиція (Money suply Мs) - містить в собі готівку поза банківською системою (С) і чекові депозити (D), тобто Мs = С + D. Фактично - це агрегат М1, де готівкові гроші означають зобов’язання центрального банку, а чекові депозити - зобов’язання комерційних банків.

Сукупність загальноприйнятих засобів платежу, що випущені банківською системою і обертаються в економіці, має назву грошової маси. Для кількісного виміру грошової маси використовується показник рівня ліквідності активів.

Під ліквідністю розуміють здатність фінансового активу бути безумовним і нічим не обмеженим засобом платежу без зміни його номінальної вартості. Ступінь ліквідності активів визначається трансакційними витратами, тобто тим, наскільки швидко і з якими мінімальними збитками, порівняно з величиною їхньої грошової оцінки, одні фінансові активи можна обміняти на інші. Чим більшими є трансакційні витрати обміну активу на гроші, тим нижчим буде рівень ліквідності даного активу. У відповідності з рівнем їхньої ліквідності, фінансові активи групуються в грошові агрегати (за принципом від абсолютно ліквідних до найменш ліквідних).

Грошові агрегати - це особливе поєднання ліквідних фінансових активів, які є альтернативними вимірниками обсягу та структури грошової маси. Склад і кількість застосовуваних агрегатів визначається насамперед особливостями фінансової системи і різниться залежно від країни.

Найпоширеніша класифікація грошових агрегатів використовується у США, де використовують такі агрегати як М1, М2, М3, L, D. Інші високоліквідні фінансові активи утворюють квазігроші. Вони не функціонують безпосередньо як засоби платежу і є предметом певних обмежень з боку банків на їх обмін за вимогою вкладників і на строк платежу. Але квазігроші можуть швидко і без ризику значних фінансових втрат перетворюватися в готівкові гроші або трансакційні депозити. Вони є складовою частиною грошових агрегатів М2 і М3.

Структура і розміщення грошової маси залежить від таких факторів, як розвинутість фінансової системи країни, схильність населення до поточного споживання і заощадження доходів в інститутах фінансової системи, структура депозитів і ліквідних активів фінансового ринку, рівень прибутковості та оподаткування ліквідних фінансових інструментів, рівень життя та ступінь багатства населення тощо. Тому в перехідних економіках структура грошової маси значно відрізняється від її структури в розвинутих країнах.

Згідно з класифікацією, що використовується в Україні, грошові агрегати визначаються таким чином:

Агрегат М1:

1) гроші поза банками (С);

2) кошти на розрахункових і поточних рахунках (D).

Агрегат М2 = М1 +.:

1) строкові депозити;

2) кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій;

3) кошти Держстраху;

4) валютні заощадження.

Агрегат М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Незалежно від їхньої структури, грошові аґреґати різняться між собою ступенем ліквідності, швидкістю обігу, функціональною роллю в економіці, участю в інфляції.

Виходячи із специфічної природи грошей (золотих, паперових, кредитних), діють чітко визначені закони грошового обігу.

В умовах обігу золота а також паперових і кредитних грошей при їх вільному обміні на золото кількість грошей, необхідних для виконання ними функцій засобу обігу і засобу платежу, визначається за такою формулою:


Г= (? ЦТ - К + П - ВП) / 0,


де Г - кількість грошей, необхідних для обігу;

? ЦТ - сума цін товарів, що знаходяться в обігу;

К - сума цін товарів, що продані в кредит;

П - платежі, яким наступив термін уплати;

ВП - взаємопогашуючі платежі;

0 - число обертів грошової одиниці.

Надлишково випущені в обіг гроші залишаються в скарбах. При паперово-грошовому обігу варто випускати в обіг стільки, скільки вони заміщають золотих, базуючись на дії об’єктивного економічного закону паперових грошей, інакше виникає переповнення каналів обертання паперовими грішми, які знецінюються. Більшість економістів Заходу користуються рівнянням обміну І. Фішера:


М? V=P? Q,


де М - грошова маса; V - швидкість обертання грошей; Р - рівень товарних цін; Q - кількість товарів.

Це рівняння виражає кількісні залежності між сумою товарних цін і грошовою масою, що обертається. Контроль за грошовою масою необхідний з метою впливу на ціни, виробництво, зайнятість.

Кредитна система. Характеристика складових елементів кредитної системи


Кредитна система - це, по-перше, сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування; по-друге, сукупність кредитно-фінансових інститутів.

Кредит - це складова обороту грошей, що виражає економічні відносини, які виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, терміновості та платності. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останніми позики, а й під час розміщення ними заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках.

Комерційний кредит має товарну форму і надається одним суб'єктом господарювання (підприємством) іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем. Векселі поділяються на прості та переказні. Простий вексель - це вексельне зобов'язання, що надається позичальником на ім'я кредитора, яке містить у собі зазначення місця і часу видання боргового зобов'язання, суми останнього, місця і часу платежу. Переказний вексель, або тратта, являє собою письмовий наказ однієї особи (кредитора) іншій (позичальнику) про сплату певної суми третій особі або пред'явнику. Особа, що надає переказний вексель, іменується трассантом; особа, яка зобов'язана здійснити платіж, трассатом, а особа, якій передається право на одержання грошей, ремітентом. Об'єктом переказного векселя є товарний капітал.

Страницы: 1, 2, 3



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.