реферат, рефераты скачать Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
реферат, рефераты скачать
реферат, рефераты скачать
МЕНЮ|
реферат, рефераты скачать
поиск
Фінансове забезпечення діяльності підприємств

Фінансове забезпечення діяльності підприємств













КУРСОВА РОБОТА

Тема: «Фінансове забезпечення діяльності підприємств»

 

 


Вступ


Розвиток ринкових відносин в Україні, підвищення підприємницької активності, розширення можливостей залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел для організації бізнесу обумовлюють необхідність досконалого процесу управління фінансовою діяльністю суб’єктів господарювання з урахуванням їхньої організаційно-правової форми.

Мета курсової роботи – отримання знань з практичних питань організації фінансової діяльності суб’єктів господарювання різних форм організації бізнесу.

Основні завдання:

– ознайомлення з теоретичними, методологічними та організаційними основами фінансової діяльності суб’єктів господарювання;

– з’ясування особливостей фінансування підприємств різних форм організації бізнесу;

– оволодіння основними прийомами фінансування підприємств за рахунок власного та позичкового капіталу;

– ознайомлення з базовими питаннями політики самофінансування та виплати дивідендів;

– обґрунтування фінансових аспектів реорганізації підприємств;

– оволодіння основними підходами до оцінювання фінансових інвестицій та вартості підприємства;

– вироблення навичок з організації фінансового контролінгу та бюджетування на підприємстві.

Активне використання фінансів як інструмента впливу на зростання ефективності виробництва, що знаходить своє відображення у фінансовій політиці держави, пов’язане з правильним розумінням об’єктивних факторів

розвитку економіки. І від того, наскільки раціонально організовані фінанси суб’єктів господарювання, залежить дієвість фінансів як економічної категорії. Це викликає потребу у дослідженні суті фінансів суб’єктів господарювання із загальнотеоретичних і практичних позицій.

Саме такий підхід дозволить правильно визначити поняття фінансів суб’єкта господарювання, сферу їх функціонування і впливу на становлення та розвиток бізнесу.

В умовах ринкових відносин взаємопов'язаний розвиток виробництва і торгівлі виступає як один із важливіших факторів інтенсифікації виробництва і підвищення рівня життя людей.

Ріст виробництва товарів народного споживання, удосконалення їх структури, скорочення дефіцитності товарів потребують чіткої організації взаємодії і узгодження економічно-взаємовигідних інтересів виробництва і торгівлі, що обумовлює необхідність пошуку нових організаційних форм і принципів економічного регулювання господарських зв'язків, які сприяють підвищенню ефективності виробництва.

В умовах подальшого удосконалення господарських зв'язків торгівлі з промисловістю важливе значення має вивчення попиту населення і на основі цього формування асортименту товару.

Внаслідок недоліків у вивченні і прогнозуванні попиту багато-які можливості покращання торгового обслуговування населення залишаються невикористаними.

Насичення ринку товарами потребує певного зміщення прийняття господарських рішень від виробничих підприємств до тих, які займаються реалізацією товарів – до магазинів. Промисловість, збуваючи товари, прагне заставити покупця брати те, що вона може йому запропонувати. Але ринкова економіка направлена на те, щоб заставити промисловість (виробника) робити те, що бажає покупець.

Економічні інтереси виробників і споживачів не завжди співпадають. Задачі торгівлі – врахувати ці обставини і добиватись поєднання інтересів як виробників, так і споживачів. В цих умовах інтереси споживачів є визначальними.

Задачі торгівлі і промисловості в цій галузі зводяться, по-перше, до того щоб виявити потенційні можливості ринку і в короткий строк налагодити виробництво нових товарів, які б відповідали вимогам населення, і по-друге, до того, щоб за допомогою реклами і других засобів підготувати ринок до нових товарів, а часом і створювати його, розвивати потреби, виховувати смаки населення і тим самим перетворювати потенційні можливості реалізації в дійсний попит і задовольняти його.

В сучасних умовах не можна обмежуватись тільки вивченням попиту і навіть його прогнозуванням. Необхідно навчитися організовувати, регулювати попит, управляти ним. Це потребує проведення досліджень з тим, щоб на науковій основі вирішувати що виробляти і продавати, кому, де і як продавати.

Між торгівлею і промисловістю повинно бути певне розділення праці в галузі вивчення попиту.

Торгівля повинна вивчати попит для обґрунтування замовлення на потребу в товарах на наступний рік і забезпечення поточного товаропостачання роздрібної мережі.

Задачі промисловості – прогнозувати попит на перспективу, без чого вона не може планувати розвиток галузі і вірно використовувати капітальні вкладення в її розвиток.

В зв'язку з цим промисловість має потребу у специфічних джерелах інформації і не може обмежуватись тільки тією інформацією, яку дає їй торгівля.




1. Основи організації фінансів підприємств

фінансування господарювання капітал позичковий

1.1 Характеристика підприємства як суб’єкта фінансових відносин


Підприємство будь-якої організаційно – правової форми – це така господарська ланка, що бере участь в усіх фазах процесу відтворення, де поєднуються фактори виробництва.

Головною ознакою підприємства є його економічна відокремленість, яка грунтується на індивідуальному кругообізі фондів. Це відображається, в свою чергу, на організації фінансів, пов’язаних із кругообігом коштів, формуванням і використанням фінансових ресурсів та інших фондів грошових коштів.

Організаційно-правова форма суб’єктів господарювання є визначальною при встановленні майнової і фінансової відповідальності та правомочності засновників, структури управління, способів формування капіталу, розподілу доходів, взаємовідносин з бюджетом.

В Україні основними органiзацiйно – правовими формами суб’єктiв господарювання є такі.

Підприємство − самостійний статутний суб’єкт, що має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерцiйну дiяльнiсть з метою отримання вiдповiдного прибутку (доходу). Воно не має у своєму складi iнших юридичних i фізичних осіб. Відповідно до чинного законодавства, підприємство створює один засновник: держава (державне або казенне пiдприємство), фiзична особа (приватне пiдприємство). Разом з тим, пiдприємство може бути засноване внаслiдок примусового подiлу iншого пiдприємства, вiдповiдно до антимонопольного законодавства; видiлення зі складу дiючого пiдприємства одного або кiлькох структурних пiдроздiлiв.

Джерелами формування майна пiдприємства є: грошовi та матерiальнi внески засновника, а також внески у нематеріальній формі (об'єкти права інтелектуальної власності та ін.); доходи, отримані вiд реалiзацiї продукцiї, та з iнших видiв господарської дiяльностi; доходи вiд цiнних паперiв (управлiння корпоративними правами, операцiй з цiнними паперами); кредити банкiв та iнших кредиторiв; надходження майна iнших пiдприємств, організацiй; безоплатнi або благодiйнi внески, пожертвування пiдприємств i громадян; iншi джерела, не забороненi чинним законодавством України.

Віддаючи пріоритет у володінні, користуванні і розпорядженні своїм майном, власник майна – держава встановлює правові рамки стосовно майна, закріпленого за підприємством. Так, наприклад, відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах у порядку, що визначає Фонд державного майна України. При цьому регламентується і порядок використання коштів, отриманих у результаті такого відчуження майна.

У ринковій економіці основною формою господарювання є господарські товариства. Ними визнають підприємства, органiзації, установи, створенi на засадах угоди юридичними особами i громадянами України та зарубiжних держав шляхом об’єднання їх майна та пiдприємницької дiяльностi з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать акціонерні товариства. Таким вважається товариство, що має статутний фонд, подiлений на визначену кiлькiсть акцiй рiвної номiнальної вартостi, i несе вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями тiльки майном товариства. Акцiонери вiдповiдають за зобов’язаннями товариства тiльки в межах належних їм акцiй.

До акцiонерних товариств належать: вiдкрите акцiонерне товариство, акцiї якого можуть розповсюджуватись шляхом вiдкритої пiдписки та купiвлi-продажу на бiржах; закрите акцiонерне товариство, акцiї якого розподiляються мiж засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом пiдписки i купуватися та продаватися на бiржi.

В Україні поширеними є товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю − товариства, що мають статутний фонд, розподiлений на частки, розмiр яких визначають статутні документи. Характерним для них є те, що власність товариств – це спільна власність усіх його учасників. Учасники товариства несуть вiдповiдальнiсть у межах своїх вкладiв.

Товариством з додатковою вiдповiдальнiстю визнається товариство, статутний фонд якого подiлений на частки визначених установчими документами розмiрiв. Учасники такого товариства вiдповiдають за його борги своїми внесками до статутного фонду, а при недостатностi цих сум додатково належним їм майном в однаковому для всiх учасникiв кратному розмiрi до внесків кожного учасника.

Повне товариство − це товариство, всi учасники якого займаються спiльною пiдприємницькою дiяльнiстю i несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями товариства усiм майном.

Командитне товариство − це товариство, що включає поряд з одним або бiльшiстю учасникiв, якi несуть вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями товариства всiм майном, також одного або бiльше учасникiв, вiдповiдальнiсть яких обмежується вкладом у майнi товариства (вкладникiв). Якщо у товариствi беруть участь двоє або бiльше учасникiв з повною вiдповiдальнiстю, то вони несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за борги товариства. Сукупний розмiр часток вкладникiв не повинен перевищувати 50 вiдсоткiв майна товариства. Управлiння справами командитного товариства здiйснюється тiльки учасниками з повною вiдповiдальнiстю.

Згiдно із Законом України «Про пiдприємства в Українi», пiдприємства можуть об’єднуватись в асоцiацiї, корпорацiї, консорцiуми та концерни.

Асоцiацiя − договiрне об’єднання, створене з метою постiйної координацiї господарської дiяльностi. Асоцiацiя не має права втручатися у виробничу i комерцiйну дiяльнiсть будь-кого iз учасникiв.

Корпорацiя − договiрне об’єднання, створене на основi поєднання виробничих, наукових та комерцiйних iнтересiв, з делегуванням окремих повноважень централiзованого регулювання дiяльностi кожного з учасникiв.

Консорцiум − тимчасове статутне об’єднання промислового i банкiвського капiталу для досягнення спiльної мети.

Концерн − статутне об’єднання пiдприємств промисловостi, наукових органiзацiй, транспорту, банкiв, торгiвлi тощо на основi повної фінансової залежності вiд одного або групи пiдприємств.

Своєрідним об'єднанням підприємств є промисловофінансова група. Промислово-фінансова група − це об’єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, підприємства інших галузей економіки, банки, наукові і проектні установи та організації усіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України.

Характерними ознаками для всiх п’яти груп об’єднань пiдприємств є:

1. Об’єднання пiдприємств проводиться на добровiльних засадах.

2. Пiдставою для створення об’єднання пiдприємств є лише статут.

3. Об’єднання є юридичною особою, може мати самостiйний баланс i рахунки в установах банку. Тим не менше, при створеннi господарських об’єднань пiдприємств-корпорацiй, консорцiумiв i, особливо, концернiв слiд враховувати, що кожнiй iз груп притаманнi особливостi щодо представництва засновникiв, фiнансової та адмiнiстративної залежностi пiдприємств членiв статутних об’єднань.

По-перше, засновниками об’єднань є власники або уповноваженi ними органи, а не самi пiдприємства.

По-друге, члени об’єднання перебувають у частковiй (корпорацiя, консорцiум) або повнiй (концерн) фiнансовiй залежностi.

По-третє, пiдприємства-члени об’єднання мають обмежене право виходу з нього. Вони, як правило, мають право вийти зі статутного об’єднання лише за згодою засновника (власника або уповноваженого органу).

По-четверте, фiнансова залежнiсть членiв об’єднання породжує залежнiсть i адмiнiстративну, оскiльки підприємство-засновник стає вищестоящим органом стосовно пiдприємств-членiв об’єднання.

Фінансова незалежність підприємств гарантується чинним законодавством України. Держава гарантує всiм суб’єктам господарювання, незалежно вiд обраних ними органiзацiйних форм (підприємство, товариство), однаковi права i створює однаковi можливостi для доступу до фiнансових, трудових та природних ресурсiв; недоторканiсть майна; забезпечує захист будь-якої форми власностi.

Фiнансовi резерви, якi створюються на пiдприємствах, в асоцiацiях та мiнiстерствах за рахунок прибутків, необхiднi для підтримування стабiльностi кругообігу грошових коштiв i всього процесу розширеного вiдтворення. Наявнiсть фiнансових резервiв дозволяє перерозподіляти фінансові ресурси між підвідомчими підприємствами з метою лiквiдації тимчасових фiнансових труднощiв, що виникають у процесi ведення господарської дiяльностi, проводити єдину технiчну і технологічну полiтику підвідомчих пiдприємств тощо.

Подiл коштів на власнi та залученi є важливим для пiдприємств тому, що в окремi перiоди діяльності, або й постiйно, виникає додаткова потреба в коштах, яка реалiзується шляхом отримання короткотермiнових позик i довгострокових кредитiв. Поєднання власних i позичених коштiв дозволяє рацiональніше використовувати та зберігати власний обіговий капiтал i своєчасно реалiзовувати iнвестицiйнi проекти.


1.2 Особливості організації фінансів підприємств


Активне використання фінансів як інструмента впливу на зростання ефективності виробництва і прискорення соціально-економічного розвитку держави вимагає детального розгляду суті такої складної економічної категорії, як фінанси. Особливу актуальність ця проблема матиме впродовж періоду формування ринкового середовища в Україні, що вимагає узгодження основних принципів національної економічної моделі зі світовими, які відпрацьовані на практиці сторіччями.

З точки зору прагматиків, фінанси на мікрорівні (суб’єктів господарювання) взагалі не вписуються у категорійний апарат у нашому розумінні, а можуть вважатися лише безпосередньою реакцією суб’єктів господарювання на рівень свого достатку і на його частку, яку присвоює держава у формі податків.

Більш прийнятною є концепція трактування фінансів на всіх рівнях як стосунків, що виникають між інституціями, які забезпечують не тільки задоволення суспільних благ і рівень добробуту членів суспільства, а й встановлюють взаємозв’язок між ринком і державою; економічно обгрунтований розподіл ресурсів між приватним та державним секторами економіки тощо.

Функціонування фінансів як економічної категорії в умовах товарно-грошових відносин саме собою не розкриває суті цієї категорії як на рівні загальнодержавному, так і на рівні суб’єктів господарювання. Проявляються

фінанси при опосередкуванні руху вартості валового внутрішнього продукту, продиктованого закономірностями розвитку матеріального виробництва, необхідністю дотримання пропорцій відтворення.

Рух вартості валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального циклу, що супроводжується трансформуванням його частини у фінансові ресурси, чітко не відображає опосередковуючу в цьому роль фінансів. Тому дослідження вченими-економістами процессу відокремлення часток валового внутрішнього продукту, які спрямовуються на формування цільових фінансових ресурсів, у свій час дали поштовх до виникнення двох концепцій щодо трактування суті фінансів − розподільної і відтворювальної.

Досліджуючи суть фінансів, варто нагадати про відсутність серед вчених-економістів єдності у віднесенні до відмінних ознак фінансів як економічної категорії грошового або економічного характеру відносин, які обслуговують рух вартості валового внутрішнього продукту.

Трактування фінансів як економічної категорії, що відображає сукупність економічних відносин, пов’язаних зі створенням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, на думку більшості науковців, є цілком прийнятним на всіх рівнях. Так, на загальнодержавному рівні встановлені пропорції розподілу валового внутрішнього продукту, що визначаються законами, властивими виробництву матеріальних благ, дозволяють в подальшому державним інституціям і суб’єктам господарювання оперувати в своїй діяльності грошовими потоками і фінансовими ресурсами, отриманими внаслідок такого розподілу. Це означає, що сферою виникнення фінансів є процеси трансформації вартості валового внутрішнього продукту


(С + V + m) у фінансові ресурси на рівні держави


і суб’єктів господарювання. Тим не менше, при віднесенні складових валового внутрішнього продукту до фінансових ресурсів потрібно враховувати, що грошовий характер участі в розподільчих і перерозподільчих процесах властивий також іншим економічним категоріям, таким, як ціна, заробітна плата, податки та ін.

Так, при формуванні із валового внутрішнього продукту фонду відшкодування матеріальних та інших витрат (С) одночасно відбувається опосередкований фінансами процес виділення ресурсів, спрямованих, наприклад, на обов’язкове пенсійне страхування, соціальне страхування на випадок безробіття, до Державного інноваційного фонду та інших державних цільових фондів.

Страницы: 1, 2, 3



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.